Рутгер Хауер

ХАУЕР (Hauer) Рутгер (р. 23. 01. 1941), голландський і американський актор.
Народився в акторській сім'ї, але встиг попрацювати теслярем, зварювачем, садівником. Сприймаючи 'життя як пригоду', найнявся солдатом в армію, але незабаром удався до допомоги приятеля-лікаря, симулюючи психічну неврівноваженість, щоб уникнути подальшої служби. Потім поступив в акторську школу в Амстердамі, з 1967 почав грати в театрі, рік потому дебютував в кіно, але здобув популярність тільки завдяки співпраці в 70-80-і роки з голландським режисером П. Верхувеном. Саме він зміг вгадати і утілити на екрані подвійність зовнішності і суті Хауера, який може бути і 'занепалим ангелом', і 'диявольським виродком', поєднувати загадкову зовнішність і внутрішнє сум'яття, таїти в собі боротьбу різноспрямованих сил. Знявши цього актора в своїх п'яти фільмах різних жанрів (сучасна екзистенціальна драма 'Турецькі солодощі' (Turks Fruit, 1973); історичний роман соціальних вдач 'Китті-вертихвістка' (Keetje Tippel, 1975); військово-епічна драма 'Солдатів королеви' (Soldaat Van Oranje, 1977); молодіжна драма 'Лихачі' (Spetters, 1980); історико-пригодницька, але не позбавлена іронії картина 'Плоть + кров' (Flesh + Blood, 1985), Верхувен вважав, що Хауер, на відміну від іншого його протеже Е. Краббе, виражає 'світлу сторону'. Проте з цим можна посперечатися, тому що герої Хауера в стрічках 'Кітті-вертихвістка' і 'Лихачі' якраз брехливо благородні, а насправді готові зробити підлі вчинки, а ось безтурботні гульвіси, одержимі бунтарі і деколи навіть зовні відштовхуючі типи з фільмів 'Турецькі солодощі', 'Солдат королеви' і 'Плоть + кров' виявляються великодушними і здатними на самопожертвування ради улюбленої дівчини або улюбленої батьківщини. Верхувен мав намір знімати Хауера і в своєму американському дебюті, фантастичному бойовику 'Робот-поліцейський (Robocop) ', але посварився з явно розпертим амбіціями актором після його успіху в двох по-своєму знаменитих картинах 'Блейд-раннер' (Blade Runner, 1982) і 'Попутник' (The Hitcher, 1986); їх творчий союз багато в чому був вже до цього моменту вичерпаний. Але залишившись без толкового керівництва, актор, на жаль, переважно тиражував навіть не стільки прекрасний, магнетично впливаючий образ 'білявої бестії з майбутнього', придуманий англійцем Р. Скоттом в 'Блейд-раннері', скільки банально-інфернальний імідж жорстокого і нещадного вбивці-попутника із стрічки Р. Хармона. Такі герої Хауера в американських фільмах 'Узяти живим або мертвим' (Wanted: Dead Or Alive, 1987), 'Кров героїв'/'салют джаггера' (The Blood Of Heroes/salute Of The Jugger, 1989), 'Сліпа лють' (Blind Fury, 1990), 'Обручені смертю' (Deadlock, 1991), 'Гра на виживання' (Surviving the Game, 1993). Спроба поміняти амплуа і зіграти, наприклад, в Італії в проблемній мелодрамі 'Ясною місячною ніччю' (In Una Notte Di Chiaro Di Luna, 1989) була невдалою. Виключення складає лише одна по-справжньому відмінна робота цього актора за останніх 15 років - це роль паризького клошара польського походження у філософській притчі 'Легенда про святого пияка' (La Leggenda Del Santo Bevitore, 1988) італійського режисера Е. Ольмі, який сам повинен усвідомити глибину свого падіння, щоб потім відчути в собі бажання піднестися до Бога.