Шон Коннері

ШОН КОННЕРІ (Sean Connery). Справжнє ім'я: Томас. Народився 25.8.1930 в Едінбургу (Шотландія). Шон Коннері, син шофера і домогосподарки, йшов до своєї професії вельми звивистим шляхом. Кинувши школу в 15 років, він служив на флоті, де став чемпіоном по боксу, після чого встиг побувати каменярем, охоронцем, шофером, лакувальником трун, манекенником.
Шон Коннері дебютував на провінційній сцені в 1951 році, після чого протягом декількох років грав найрізноманітніші ролі в репертуарних театрах. Дебют в кіно - 1956 р. у фільмі "Зворотної дороги немає". Проте лише з появою на екрані першої стрічки "бондовськой серії" - "Доктор Але" (1962), де він з'явився як "секретний агент 007 на службі Її Величності", Шон Коннері став відомий всьому світу.

Романи Яна Флемінга з'явилися ще в початку 50-х років, проте лише десять років опісля продюсери Зальцман і Брокколі зацікавилися ними. Серед кандидатів на головну роль намічалися Девід Наївний, Джеймс Стюарт, Джеймс Мейсон, Річард Бертон. Вибір все ж таки ліг на Коннері. Крім необхідності скоротити бюджет картини, узявши менш відомого і тому не такого "дорогого" актора, рішенням продюсери визначили і достоїнства майбутнього виконавця: м'якість і відповідність рухів, зазвичай рідкісні у людей такого високого зросту, мужність зовнішності при деякій його згладженості, шотландський акцент, оскільки він виводив персонажа із стереотипів сприйняття англійських соціально забарвлених діалектів, але в той же час зберігав загальне "британське звучання".Цей принцип "невизначеної визначеності" виявився в результаті головним в кіноперсоні Бонда. Будучи англійським джентльменом, герой Шона Коннері одночасно належить всім. Не він нав'язує себе глядачеві, а глядач вичитує з нього щось своє. Його енергійне і вольове обличчя ніколи не виражає сильних емоцій, герой безпристрасний і тому однаково пристосований до всіх ситуацій: від спокушання чергової дами до очікування неминучої загибелі. Ця відстороненість, з одного боку, давала привід говорити про садизм "агента з правом на вбивство", хоча справа, швидше, в деперсоналізації Бонда, яка робить його чистою функцією неймовірного, нелогічного сюжету, подібно до героя чарівної казки. З іншого боку, відстороненість вносить до фільму елемент вільної гри, що доходить до самопародії. З появою кожної чергової картини ці тенденції посилюються. У оформленні все більше значення надається стилізації, технічні шпигунські пристосування стають постійним комічним прийомом, з'являються відверто гротескні супротивники героя, схожі на роботів або казкових монстрів, з'єднання рішучості і флегматичності в зовнішності самого Джеймса Бонда утрирується до пародійно обіграваного стереотипу.
Шон Коннері стає одним з найпопулярніших акторів десятиліття, зігравши з 1962 по 1971 рік в шести "бондовських" фільмах ("З Росії з любов'ю", 1963; "Голдфінгер", 1964; "Кульова блискавка", 1965; "Живеш тільки двічі", 1967; "Діаманти вічні", 1971), поки, нарешті, з огидою не відмовився від цієї ролі. Одночасно він знімався у таких режисерів, як Хічкок, Люмет, Бурмен, Х'юстон. Проте "джеймс-бондовський міф" багато в чому визначив сприйняття актора глядачем і в інших ролях, будь то схожість або контраст. У "Марні" (1965) А. Хічкок використовував його відсторонену холодність, а в міфі-антиутопії Д. Бурмена "Зардоз" (1974), навпаки, головна "нищівна" характеристика складає зовнішні аксесуари чуттєвості у вигляді напіводягненого волохатого тіла.
З часом Коннері плавно міняє свій екранний імідж. Постарівши і споважнівши, його персонажі несуть в собі тепер якусь втому сили, на зразок марокканського шейха Райзулі ("Вітер і лев", 1975) або Робін Гуда ("Робін і Меріон" Р. Лестера, 1976). Ці втомлені носії сили часто "утепляються", по сюжету їм відводиться якась "батьківська", "вчительська" і взагалі протекційна роль, не позбавлена, проте, своєрідного гумору ("Горець", 1986; "Ім'я рози"', 1986; "Недоторканні", 1987; "Індіана Джонс і останній хрестовий похід", 1989).
У цій новій своїй іпостасі Коннері знову зустрівся з Бондом в новій версії свого старого фільму "Кульова блискавка", що вийшла під багатозначною для самого актора назвою "Ніколи не говори "ніколи" (1983). Про те, що "новий" Коннері отримав таке ж визнання, що і "старий", причому вже не чисто сенсаційне, коли "Доктора Но" називали "кращим поганим фільмом року", свідчить премія Американської кіноакадемії за другорядну роль в "Недоторканних" Б. Де Палми, де він грає немолодого поліцейського Мелоуна, старшого друга молодого борця з мафією Чікаго, в ролі якого виступив Кевін Костнер.
Шон Коннері, підбадьорений власним фінансовим успіхом, пробував на початку 70-х років зайнятися продюсерством, але без особливого результату. У ті ж роки розпався його шлюб з актрисою Діаною Силенто. Його син Джейсон також став актором. Друга дружина - Мішелін Коннері - цілком присвятила себе чоловікові.