Лариса Валентинівна Кадочникова народилася 30 серпня 1937 року в Москві. Акторка театру й кіно, художниця, народна артистка України й лауреатка Шевченківської премії; її найвідоміша роль — Марічка в «Тінях забутих предків» Сергія Параджанова.
Дитинство та навчання
Лариса Кадочникова — донька кіноакторки Ніни Алісової, родом із Києва, і художника та режисера Валентина Кадочникова. Батько помер в евакуації в Алма-Аті, коли дівчинці було близько п’яти років. Її молодший брат Вадим став кінооператором.
Акторську освіту вона здобула у Всесоюзному державному інституті кінематографії в майстерні Ольги Пижової, який закінчила 1961 року. Ще студенткою дебютувала в кіно роллю Лізи у фільмі «Василь Суриков», згодом зіграла Жозефіну в «Мічмані Паніні».
Театр
Після інституту, у 1961–1964 роках, Кадочникова працювала в московському театрі «Современник». Зйомки в Параджанова привели її до України, і 1964 року вона стала акторкою Київського театру російської драми імені Лесі Українки (нині Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки), з яким пов’язала все подальше творче життя.
На київській сцені Кадочникова зіграла Ларису в «Безприданниці» Олександра Островського, Наталію Гончарову в «Останніх днях» Михайла Булгакова, Дездемону в «Отелло», Філумену в «Філумені Мартурано» Едуардо де Філіппо, Шарлотту у «Священних чудовиськах» Жана Кокто, Анну Андріївну в гоголівському «Ревізорі», Принцесу в «Голому королі» Євгена Шварца, Інну у «Вечірньому світлі» Олексія Арбузова, Кручиніну в «Без вини винних». У Київському Молодому театрі вона зіграла Ганну у виставі «Вдови». Близько п’ятдесяти років у репертуарі театру тримається вистава «Насмішкувате моє щастя», де акторка грає Ольгу Кніппер. Про свій підхід до сцени вона казала: «Не граю в театрі ролі під себе».
Кіно
1963 року Сергій Параджанов запросив Кадочникову на роль Марічки у фільмі «Тіні забутих предків» за повістю Михайла Коцюбинського. Стрічку знімали в карпатських селах Жаб’є та Криворівня; за перший рік прокату її подивилися понад 8,5 мільйона глядачів, а згодом вона посіла перше місце в переліку ста найкращих українських фільмів. 1991 року Кадочникова разом із Сергієм Параджановим, Юрієм Іллєнком і Георгієм Якутовичем отримала за цей фільм Шевченківську премію.
У 1960-х акторка стала однією з облич українського поетичного кіно, працюючи поряд із Параджановим, Юрієм Іллєнком та Іваном Миколайчуком. В Іллєнка вона знялася в «Криниці для спраглих», зіграла Підорку у «Вечорі на Івана Купала» та Дану в «Білому птаху з чорною ознакою».
У 1970–1980-х Кадочникова грала в стрічках «Мріяти і жити», «Припустимо, ти капітан…», «Зліт», «Блакитна троянда». У XXI столітті вона знімалася в «Мамі напрокат», «Польоті метелика», «F 63.9 Хвороба кохання». Режисер Дмитро Томашпольський зняв про неї документальні фільми «Автопортрет» і «Лариса Кадочникова. Війна»; другий, прем’єра якого відбулася на фестивалі Docudays UA 2023 року, розповідає про життя акторки в Києві після 24 лютого 2022 року.
Визнання
Кадочникова — народна артистка України (1992) і лауреатка Шевченківської премії (1991), 2005 року їй також присвоєно звання народної артистки Росії. Вона — повна кавалерка ордена «За заслуги». 2017 року акторка отримала «Золоту дзиґу» за внесок у розвиток українського кіно, а документальний «Автопортрет» про неї відзначили, зокрема, премією імені Івана Миколайчука.
Живопис
Кадочникова також пише картини й працює в графіці; її доробок налічує понад сто полотен. Персональні виставки художниці відбувалися в Києві (1995, 1997), Мюнхені та Празі (1998), Стокгольмі й Мальме (1999). 2008 року у Вінниці вийшла її книжка спогадів.
Особисте життя
Першим чоловіком акторки був кінооператор і режисер Юрій Іллєнко, оператор «Тіней забутих предків».
Нагороди та звання
- Шевченківська премія (1991) — за фільм «Тіні забутих предків»
- Народна артистка України (1992)
- Орден «За заслуги» III ступеня (1997)
- Народна артистка Росії (2005)
- Орден «За заслуги» II ступеня (2007)
- Національна кінопремія «Золота дзиґа» за внесок у розвиток українського кіно (2017)
- Орден «За заслуги» I ступеня
- Всеукраїнська премія «Жінка III тисячоліття» в номінації «Знакова постать»
Вибрана фільмографія
- Василь Суриков (1960) — роль: Ліза
- Мічман Панін (1960) — роль: Жозефіна
- Вулиця Ньютона, будинок 1 (1963) — роль: Лариса
- Тіні забутих предків (1964) — роль: Марічка
- Криниця для спраглих (1965)
- Вечір на Івана Купала (1968) — роль: Підорка
- Білий птах з чорною ознакою (1971) — роль: Дана
- Мріяти і жити (1974) — роль: Марія
- Припустимо, ти капітан… (1976) — роль: мати
- Зліт (1979) — роль: Варвара Євграфівна
- Червоне поле (1980) — роль: Кіра
- Блакитна троянда (1988)
- Мама напрокат (2010) — роль: мати
- Політ метелика (2012)
- F 63.9 Хвороба кохання (2013)