Зірки вітчизняного кіно

Лев Дуров

Портрет Лев Дуров
Народився 23 грудня 1931 року в старому московському районі Лефортово. Походить із знаменитої династії російських циркових артистів - дресирувальників і клоунів, онучатий племінник А. і В.Дурових. Батьки Льва Дурова не були пов'язані з цирком. Отець - Дуров Костянтин Володимирович (1895 р.н.), працював в Союзвибухпромі. Мати - Дурова Валентина Ігнатівна (1903 р.н.), працювала у військово-історичному архіві. Дружина - Кириченко Ірина Миколаївна (1931 р.н.), актриса. Дочка - Дурова Катерина Львівна (1959 р.н.), актриса. Внуки: Катерина (1979 р.н.); Іван (1986 р.н.),студент.Внучка Катя працювала завлітом Абаканського лялькового театру, але недавно повернулася до Москви, оскільки її чоловік поступив на музичне відділення ГИТИСа. Внукові Вані вісімнадцять

 

Ігор Скляр

Портрет Народився 18 грудня 1957 року в Курську в сім'ї інженерів, вчився в музичній школі.

У 1973 році приїхав до Москви на канікули і потрапив на очі асистентові режисера Володимира Рогового, завдяки чому зіграв одну з центральних ролей у фільмі "Юнга Північного флоту".

Після закінчення в 1975 році школи він намагався вступати до творчих вузів Москви, але ні в один з них його не прийняли. У результаті Ігор Скляр опинився в числі студентів Ленінградського інституту театру, музики і кінематографії, на курсі Льва Додіна. Закінчивши в 1979 році ЛГИТМіК, Ігор Ськляр один сезон відпрацював в Томськом ТЮЗі, потім повернувся до Курська, відслужив в армії.

З 1983 р. - актор Ленінградського Малого драматичного театру.

 

Дарина Семенова

Портрет Народилася 29 грудня 1980 року. У 2002 році закінчила РАТІ (ГИТИС) (курс Гончарова).
У 2001 зайняла I місце на конкурсі читців РАТІ.
З 1998 року працювала в Театрі ім. Маяковського.

C 2002 року працює в Російському академічному Молодіжному Театрі

Спектаклі і ролі:* "Таня" (Таня)
* "Вишневий сад" (Анна)
* "Незнайко-мандрівник" (Ластівка)
* "Пригоди Тома Сойера" (Грейси Міллер)
* "Forever" (Таня)
* "А зірки тут тихі..." (Ріта Осяніна)
 

Гоша Куценко

Портрет Народився 20.05.1967 року - Запоріжжя (Україна)

Дитинство

Гоша Куценко народився в українському місті Запоріжжя. Його батьки не мали ніякого відношення до акторського світу. Тато, Георгій Павлович, працював в міністерстві радіопромисловості, а мама, Світлана Василівна, була лікарем-ренгенологом в лікарні.

Взагалі-то батьки назвали свого сина Юрієм на честь великого космонавта Гагаріна. Але в дитинстві мама називала його Гошею, і хлопчикові це подобалося. До того ж хлопчик не вимовляв букву «р», і це ім'я йому було вимовляти легко.

Батьки приділяли синові багато уваги. Він добре вчився - по багатьом предметам у нього були «п'ятірки», не давалася лише «хімія», по якій була «четвірка». Навчання Гоша вдало суміщав із спортом. Він з дитинства захопився боротьбою, ходив в спортивну секцію. Треба сказати, що Гоша взагалі ріс жвавим хлопчиком.

 

Георгій Mілляp

Портрет Георгій Францевич Мілляр

( 07.11.1903 року - 04.06.1993 року )- Росія

Георгій Францевич стверджував, що він "представляє нечисту силу в кінематографі" Неперевершена Баба-яга, біси, мара, водяна, Кощії і нездійснена мрія - роль Суворова.


ПО ІРОНІЇ ДОЛІ ПЕРША КАЗКА за участю Мілляра відбулася в житті. Актор зіграв Попелюшку. Георгій Францевіч працював бутафором в провінційному театрі, але, мріючи про сцену, вивчив всі ролі напам'ять. І ось - відбулося! Раптова хвороба артистки. У театрі паніка. Доведеться відміняти спектакль. Але хтось пригадав про старанного бутафора... Несподіваний дебют пройшов вдало, і на плечі юного Мілляра поклали ще один обов'язок - бути "швидкою допомогою". Так в 1920 р. почалася акторська кар'єра Георгія Францевича. А в 1924-му він вже відомий провінційний актор - вступає до Школи юніорів при Московському театрі Революції (зараз Театр ім. Маяковського). "За своїми психологічними даними, - згадував Мілляр, - я був "важким" учнем, і багато викладачів кинули б мене, якби до їх нетерпіння не домішувалося відчуття професійної допитливості, викликане, як говорять в театральному середовищі, важкістю матеріалу. Незабаром Мілляр зайняв в театрі міцне положення: був улюбленцем колективу і вважався репертуарним актором. З театру він "вигнав" себе самого в 1938 р., коли остаточно пішов в кіно.

 

Георгій Віцин

Портрет Дитинство

Георгій Віцин народився в Петрограді 23 квітня 1917 року, між двома революціями. Його мати Марія Матвіївна змінила безліч професій, вона одна несла на собі всі турботи по будинку, оскільки чоловік повернувся з війни тяжкохворою людиною: він був отруєний газом і прожив недовго. Коли вона поступила на роботу білетерки в Колонному залі Будинку Союзів, частенько почала брати з собою на роботу сина. Там-то він і залучився до мистецтва.
Треба сказати, що з дитинства Віцин був дуже соромливим хлопчиком. У класі, ховаючись від строгого погляду викладача, він вічно ховався за чужі спини. Проте, подолавши свою закомплексованность, він ухвалив тверде рішення стати актором. Спершу Георгій вибрав шкільний театр як терапію від соромливості. "Лікування" почав активно. У дитячому спектаклі виконував танець шамана так несамовито і емоційно, що отримав від викладачів пораду серйозно зайнятися балетом. Але після школи Віцин вирішив "серйозно зайнятися" театром.

Юність

Після закінчення школи Георгій Віцин поступив в училище Малого театру. Але незабаром його відрахували з формулюванням "За легковажне відношення до учбового процесу". Восени Віцин знов вирішив випробувати свої сили. Він пройшов випробування відразу в трьох студіях - Олексія Дикого, театру Революції і МХАТі-2 - і був прийнятий відразу у все. Свій вибір зупинив на Театральному училищі ім. Є.Вахтангова студії МХАТ-2, де провчився з 1934 по 1935 рік.
У 1936 році Георгій Віцин поступив в трупу театру-студії під управлінням великого актора Миколи Хмельова. Студію незабаром перейменували в театр імені Ермолової, а Віцин зайняв в трупі помітне положення. "На нього" ходили. Купуючи квитки, в касах нерідко питали, хто сьогодні грає - і, якщо не Віцин, могли розвернутися і піти. Про нього із задоволенням писали театральні критики, і ніхто тоді уявити собі не міг, що актор з такою блискучою сценічною кар'єрою може назавжди покинути театр ради кінематографа.
Позитивний кіногерой "з легким нальотом іронії".
Кінематографічну кар'єру Георгія Віцина умовно можна розділити на три періоди. Дебютував він роллю Гоголя в картині Козінцева "Белінський" в 1951 році (до цього в кіно у нього була лише епізодична роль опричника у фільмі "Іван Грозний").
Знімався Георгій Віцин в найбільш різножанрових фільмах і прославився в ролі Васі Веснушкіна у фільмі "Запасний гравець" (1954). Перед зйомками "Запасного гравця" Віцин цілий місяць щодня тренувався на стадіоні, щоб "зігнати жири". А на репетиції боксерського поєдинку він так розійшовся, що серйозно атакував Павла Кадочникова. Бондаров, що займався боксом професійно, зреагував автоматично. В результаті Віцин прокинувся з тріщиною в ребрі, але з майданчика не пішов, а продовжив зйомку, затягнувши грудну клітку рушником.
Глядачам сподобався герой Віцина - соромливий, але вболіваючий за свою справу, здатний зробити благородний вчинок. За гарячими слідами і тому ж вдалому шаблону був знятий фільм "Вона вас любить" (1956), де розвинулася тема істинного, а не показного героїзму, душевної вимогливості, здатної вистояти перед нахрапистою оскаженілістю.
У цьому фільмі за сценарієм передбачався складний трюком епізод на водних лижах. Зніматися повинен був дублер, але режисер вирішив узяти Віцина "на слабо". Разом з сценаристом вони сфабрикували лист від якоїсь "прихильниці Клави", в якому вона повідомляла, що особисто спостерігатиме, як найсміливіший актор носиться на водних лижах. В кінці листа був прозорий натяк на можливість близького особистого знайомства. Віцин лист прочитав, зніматися погодився, весь епізод відпрацював блискуче, але в кінці сказав радісному режисерові: "А ось ім'я дівчині могли б поцікавіше придумати".
Непоказні, але чуйні герої Віцина викликали симпатію глядачів. Паралельно актор знімався в стрічках детективних, історичних, ліричних. Козінцев збирався зробити з нього позитивного кіногероя "з легким нальотом іронії".

Епоха "Боягуза"

Але тут почався другий період творчості Віцину - "епоха Боягуза". Його крихка і субтильна фігура виникла поряд з Бувалим - Моргуновим і Бовдуром - Никуліним, створивши безглузду сатиричну трійцю, що висміює недоліки суспільства. Кожен з цих образів був збірним, узагальнювальним.
Боягуз Віцин в комедіях "Пес Барбос і незвичайний крос" (1961), "Самогонники" (1961), "Операція И" (1965), "Кавказька полонянка" (1966), "Сім людей похилого віку і одна дівчина" був поетичним, влюбливим, недовірливим, отаким інтелігентом з комуналки. Всі його подальші герої проходили під тією ж маскою із звичними зітханнями, походочкой, з черговим набором аксесуарів (портфель, краватка, казанок, окуляри або просто короткозорий погляд).

Нові маски

Несподівано актор виступив в ролі пропащого карного злочинця в "Джентльменах успіху" (1971). Страшна людина з гавкаючим голосом і сентиментальними спогадами, що суне голову в петлю - тут Віцина не тільки торкнувся сучасний нерв, але і знайшов нові фарби для продовження своєї "масочной лінії".
На жаль йому мало пропонувалося таких ролей з "вибуховим" другим планом, подібними татові з комедії "Не може бути!" (1975). Майстер ексцентрики, гротеску, сміховинного перевтілення, Віцин використовувався як чистий комік, хоча і в даному питанні його так і недооцінили. Але хоча ця маска і ускладнювала Віцину творчі пошуки, глядачам запам'яталися багато робіт талановитого комедійного актора, з тонкою іронією і гротеском що створював образи своїх нерішучих героїв.
Більше ста фільмів з його участю ми дивимося і не перестаємо сміятися над його неперевершеними героями. Тут і Бальзамінів з "Женитьби Бальзамінова" і Тебенков з комедії "Опікун", Хмирь "Джентльмени успіху", Тютюрін "Непоправний брехун", сер Ендрю "Дванадцята ніч", Сем "Ділові люди" і звичайно ж головна роль - це боягуз із безсмертних комедій Гайдая. А зйомки в телевізійному "Кабачку 13 стільців" лише додали йому популярності.
Георгій Віцин міг просто майстерно перевтілюватися. У сорок вісім років він зіграв двадцятирічного Мішу Бальзамінова. У тридцять сім - вісімнадцятирічного Васю Веснушкіна у фільмі "Запасний гравець". У тридцять шість років зобразив стародавнього діда Мусія в картині "Максим Перепелиця".
До маски "боягуза" Віцин востаннє повернувся у фільмі Юрія Кушнерева "Комедія давно минулих днів". Режисер спробував відродити легендарну трійку, з'єднавши її в одному фільмі з не менш відомою гайдаєвськой двійкою, Арчилом Гоміашвілі і Сергієм Філіпповим - Остапом Бендером і Кісою Воробьяніновим з "12 стільців". Але в результаті результат вийшов вельми жалюгідним. Никулін від проекту відмовився відразу, а "Прекрасна четвірка", що залишилася, напружувалася щосили, але зробити ні "з чого хоч що-небудь" так і не змогла.
Останню роль Георгій Віцин зіграв в картині "Хагі-траггер" (1994).

Робота в мультиплікації

Окрім кіно, Георгій Віцин багато працював над озвученням мультфільмів. До своїх лялькових і мальованих персонажів він підходив за системою Станіславського, вважаючи цю частину творчості не менш відповідальною і серйозною. Його голосом говорять: домовичок Кузька, заєць ("Мішок яблук"), Джузеппе ("Пригоди Буратіно"), жук-музикант ("Дюймовочка") і багато інших.

Особисте життя

Георгій Михайлович був одружений. Його дружина - Тамара Федорівна - племінниця знаменитого вченого Мічуріна. Дочка Наташа - художник.
Георгій Віцин шалено любив тварин. Всі навколишні мешканці (птахи, кішки, собаки) точно знали час, коли він виходить "на годування", і збиралися перед під'їздом. У сім'ї тримали двох папуг і собаку.
Дивно, але Віцин, що нерідко грав на екрані п'яниць, в житті був людиною абсолютно непитущою. Крім того, він не палив. Все життя Георгій Михайлович займався йогою. В ті часи в Радянському Союзі ніхто до ладу і не знав, що це таке, а Віцин системно і регулярно займався по цій староіндійській системі. Обов'язкове очищення організму, правильне харчування, висока стійкість до стресових навантажень, щоденні тренування і медитації, причому строго за розкладом і незалежно від обставин. Багато режисерів рвали на собі волосся, коли після команди "Мотор!" Віцин дивився на годинник і ввічливо, але твердо заявляв: "Даруйте, мені треба сім хвилин постояти на одній нозі і посидіти в позі лотоса". Не обертаючи уваги на розжарену атмосферу, відходив в сторононьку, відпрацьовував свою норму і спокійно повертався до роботи. До такої зацикленності на здоровому способі життя партнери відносилися по-різному. Одні байдуже, інші скептично, а деякі висловлювалися досить різко. Наприклад, Нонна Мордюкова, яка після епізоду поцілунку купчихи Белотелової з Бальзаміновим заявила Віцину: "Хіба ти мужик? Не п'єш, не палиш, до жінок не пристаєш. Ти ж труп!"

Видатний актор

Не дивлячись на велику кількість його персонажів, талант Віцина гідний більшого і головну роль в його житті він, на жаль, так і не зіграв. На думку його партнерів Моргунова і Никуліна: "Віцин диявольськи талановитий і ми обидва разом узяті не коштуємо його нігтя".
Останні 7 років він не знімався, до недавнього часу актор з'являвся перед глядачами тільки в гумористичних концертах театру кіноактора.
На думку лікарів, надмірне захоплення йогою в результаті негативно відбилося на здоров'ї актора. 22 жовтня 2001 року після важкої хвороби Народний артист Радянського Союзу пішов з життя.
Одне з останніх інтерв'ю Георгій Віцин закінчив так: "Не метушіться, люди. Життя віднімає страшно багато часу!".
 

Анна Назар'єва

Портрет Народилася 24.06.1969

Лауреат Призу імені Віри Холодної

Якось, коли Анні були всього чотири роки, вона гуляла зі своїми батьками по ВДНХ. Трапилося так, що одна з асистенток з кіностудії ім. Горького, що розташовувалася неподалеку, звернула увагу на симпатичну дівчинку. "Ой, яка у вас розкута дівчинка! Не хочете, що б вона знялася в кіно?" - звернулася вона до батьків.
Так почався шлях Анни Назар'євої в кіно.
режисери звернули увагу на талановиту дівчинку, і незабаром послідували запрошення зніматися в "Єралаші". Хто не пам'ятає кумедну дівчинку, яка, залишившись удома одна, вимазалася всіма маминими помадами, тушшю, пудрою і налякала злодіїв, що забралися в квартиру.Запрошували її і в кіно. У 1980 році Ганна знялася у легендарного режисера Сергія Апполінарієвича Герасимова в історичному фільму "Юність Петра". Через рік вона промайнула в епізоді в музичній комедії Віктора Макарова і Олександра Полинникова "Бережіть жінок".

 

Анатолій Руденко

Портрет Ім'я: Анатолій Руденко

Дата народження: 7 жовтня 1982 року

Місто: Москва

Закінчив: ВТ ім. Щукіна (2004 г)

Дипломний спектакль:"Абрикосовый рай" "Зойкина квартира"

Театральні постановки: "Школа любові" (Театр Російської Армії, 2006г.)

Акторські роботи:
"Прості істини" (2001 рік)
"П'ятий ангел"
"Честь маю" (2003 рік)
"Вони танцювали одну зиму"
"Злодійка"
"Бідна Настя" (2003 рік)
"Каменськая - 2"
"Привіт, дурила!" (1996 рік)
"Фейєрверк"(2003 рік)
"Жінки в грі без правил" (2004 рік)
"Дорога Маша Березіна" (2004 рік)
"Близнюки" (2005 рік)
"Дві долі-2" (2005 рік)


Толя народився в сім'ї акторів, але збирався стати ким завгодно, аби не йти по стопах батьків. Мамі довелося хитрістю заманити його на заняття по акторській майстерності. А далі розбурхалася самолюбність. В результаті поступив в Щукінське училище. найперша яскрава роль Толика - Діма Коропов в серіалі "Прості істини". Це був старт. Потім послідували такі картини, як "П'ятий ангел", "Честь маю", "Вони танцювали одну зиму", "Злодійка", "Бідна Настя", "Каменськая - 2", "Привіт, дурила!". У 2004 році Дещиця запросили на зйомки серіалу "Дорога Маша Березіна". Стас став найпривабливішим персонажем Толі і збільшив число його шанувальниць у декілька разів! На зйомках "Дорогої Маші Березіной" Толя познайомився з молодою актрисою Анною Горшковою, а в кінці 2004-початку 2005 вони зіграють красиву пару в продовженні що полюбилось багатьом глядачам фільму "2 долі". Толя дуже добрий і чесний. На питання, чи є у нього мрія, він відповів "Вони періодично збуваються!". Якби у нього був шанс, він би нічого в собі не змінив. У дитинстві Толя хотів місяцехід. =) А зараз він бажає всім своїм поклонникам і прихильницям повного, цікавого і інтенсивного життя!
 

Олександр Домогаров

Портрет Народився 12.07.1963, Москва

Заслужений артист РФ (2000)
Кращий російський артист в зарубіжному фільмі (2000, КФ "Сузір'я - 2000")

Театр
Закінчив Театральне училище імені М.С. Щепкина при Малому театрі СРСР (курс народного артиста СРСР, професора В.И.Коршунова) в 1984 році.

Після закінчення театрального училища працював в театрі Радянської Армії (ЦТСА). З 1995 - актор Театру імені Моссовета (грає в спектаклях: "Милий друг", "Ніжінській, божевільний Божий клоун", "Портрет Доріана Грея", "Мій бідний Марат" і ін.)

 

Юлія Борілова

Портрет Poділacь 14 серпня 1978 року.
B 1999 року закінчила ГИТИС, курс B.М.Лeвepтoвa і Б.А.Мopoзoвa.

Грала в aнтpeпpизниx спектаклях:
* "Зимові фантазії Aвдoтьї Максимівни" (по мотивах п'єс A.Ocтpoвcкoгo) - тітка Apінa
* "Peвізop" (H.В. Гоголь) - Унтepoфіцepcька вдова

 
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 Наступна > Кінець >>

Сторінка 17 з 24