Зірки вітчизняного кіно

Євгеній Меньшов

Портрет Народився 19 лютого 1947 року.
Заслужений артист Росії.
Актор Московського драматичного театру ім. Н.В.Гоголя.

Ролі в кіно:

Хмари (1973)
Життєва справа (кіноальманах) (1976)
Поки коштують гори (1976)
Де ти, любов? (1980)
Мелодія на два голоси (1980)
Державний кордон (1980-1988)
Викрадення століття (1981)
Третій вимір (1981)

 

Георгій Дрозд

Портрет Георгій Дрозд народився на Україні. У 1963-му закінчив Київський інститут театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого. Працював в Одеському російському драматичному театрі, Ризькому академічному театрі російської драми, з 1988 року (з перервами) - в Київському (тепер - Національному) академічному театрі російської драми імені Лесі Українки. Серед основних зіграних ролей - Григорій («Григорій Мелехов» по Шолохову), Джері («Що трапилося в зоопарку» Олбі), Лопахін («Вишневий сад» Чехова), Нерон («Театр часів Нерона і Сенеки» Радзінського), Макмерфі («Пролітаючи над гніздом зозулі» по Кизі), Подсєкальников («Самовбивця» Ердмана), Крапп («Фернандо Крапп написав мені цей лист» Дорста). Знявся в більш ніж 50 фільмах.
 

Вячеслав Розбігаєв

Портрет Коротка біографія:
Вячеслав Вячеславович Розбігаєв. Освіта: школа-студія МХАТ. Актор Театру російської армії.
Народився в Москві. Після закінчення інтернату з поглибленим вивченням індійської мови в 1982 р. пішов працювати на завод. Через рік поступив в медичне училище, звідки через три місяці пішов в армію. Повернувшись в 1985 р. Вячеслав влаштувався працювати на кіностудію "Мосфільм" монтером декорацій. На цій посаді відзначився спорудою декорацій для фільму Алли Скрікової "Людина з бульвару Капуцинів". У 1992 р. Вячеслав Розбігаєв закінчив Школу-студію МХАТ (курс І.М.Тарханова) і був прийнятий в трупу Театру Російської Армії.
Двічі працював з німецьким режисером Петером Штайном на його московських постановках - "Орестея" (Вісник) і "Гамлет" (Фортінбрас).
Багато знімається в рекламі. Захоплюється віндсерфінгом і гірськими лижами.
В даний час грає в спектаклях "Давним-давно", "На дні", "Вишневий сад".
 

В'ячеслав Тихонов

Портрет Тихонов В'ячеслав Васильович народився восьмого лютого 1928 року в місті Павлівському Посаді Московської області. Мама - вихователька в дитячому садку, батько - механік ткацьких верстатів, дуже заперечували проти бажання сина стати актором. Вони бачили свого Славіка студентом сільгоспакадемії. Але тут заступилася бабуся, не дозволивши улюбленому внучкові розпрощатися зі своєю мрією, і В'ячеслав Тіхонов поступив у ВГИК.

Популярність до Тихонова прийшла після виходу фільмів "Молода Гвардія" (1948, ще до закінчення ВГИК), "Справа була в Пенькові" (1958) і "Надзвичайній події" (1959).

Зі своєю першою дружиною, Нонной Мордюковою Тіхонов познайомився на зйомках "Молодої гвардії". Нонна Вікторівна відразу запримітила стрункого мовчазного красеня. До речі, Тіхонов довго не звертав уваги на Нонну, і їй коштувало великих зусиль закрутити йому голову. На той час, як картина вийшла на великий екран, у Мордюкової і Тихонова народився син Володя.

 

Віктор Сухоруков

Портрет Народився 10 листопада 1951 року в звичайній сім'ї в місті Орєхово-Зуєво Московській області. У 1970 році закінчив школу. Пройшов службу в Радянській армії. У 1974 році поступив в ГИТИС. У 1978 році Віктор Сухоруков закінчив ГИТИС (курс В. П. Остальського, педагог Л. Князева). Після закінчення ГИТИСу Віктор виїхав до Ленінграда і поступив в Театр комедії імені Н. П. Акімова.

У житті актора був важкий період: через надмірне захоплення вином в 1982 році Сухорукова звільняють з трупи, без права влаштування на роботу терміном на півроку. На декілька років він випадає з професії, бідує, бродяжить. В цей час йому доводилося працювати вантажником, посудомийником, хліборізом. Але знайшов в собі сили повернутися і, змінивши декілька театрів Ленінграду, знов опинився в трупі Театру Комедії. Лише у 1986 році Сухоруков, нарешті, був прийнятий в Театр імені Ленінського комсомолу. Тут він зіграв в спектаклях: «Одруження Белугіна» (1987), «Дракон» (1988), «Та є здоровою дурість!» (1991), «Діти райка» (1991). У кіно Віктор Сухоруков до кінця 80-х років XX століття був абсолютно не затребуваний

 

Віктор Супрун

Портрет Віктор Супрун народився 22 грудня 1964 року на Україні в р. Кривий Ріг.
У 1989г. був запрошений в Державний театр "Вільний простір" р. Орла (худ. керівник театру А.А.Михайлов). Пропрацював в театрі з 1989г. по 1999г., зігравши за цей час більше 30 ролей. Виїжджав із спектаклями на зарубіжні гастролі і міжнародні фестивалі.
Був учасником фінальної частини конкурсу акторської пісні ім. Андрія Миронова. Знімав свою авторську телевізійну передачу "Від фонаря".
Як автор і режисер знімав гумористичну програму «Від фонаря».
Працював як режисер і автор рекламних проектів на регіональному ТБ.

 

Володимир Епіфанцев

Портрет Син бравого радянського актора Георгія Епіфанцева. Закінчив акторський факультет Щукінського театрального училища (курс В.В.Іванова) в 1994 році, потім вчився на режисерському факультеті ГИТИСу в майстерні П.Н.Фоменко. Тоді ж він створив театральний проект, назване "Пуття-театр". Серед його театральних робіт: "Скорочення норовистої" (по п'єсі В. Шекспіра "Приборкання норовистої", 1995), "Струмінь крові" (п'єса Антонена Арто, 1997); "Ромео і Джульєта" (по однойменній п'єсі В.Шекспіра, 1999) і ін.

У 1997-98 роках Володимир створював телепередачу "Дрімота", що виходила ночами на каналі Tv-6. Не дивлячись на те, що "Дрімота" замислювалася як музична програма з показом кліпів, Епіфанцев вставляв між кліпами сценки а-ля "Пуття-театр", де був наявний веселий треш, пародіювання мас-медіа у дусі пост-модернізму, готичний нарцисизм, наскрізь діалоги цитат, як у фільмах Годара, ну і дитяча безпосередність, звичайно. Випуски цієї програми можна розглядати, користуючись безглуздими ярликами, як своєрідний треш-авангард в області кіно. Епіфанцев також був якийсь час ведучим в програмі "Музобоз" на тому ж Tv-6, знімав аналогічну "Дрімоті" програму "Культиватор" на ТВЦ, але його не зрозуміли і вигнали звідти.

 

Валерій Золотухін

Портрет Валерій Золотухин народився 24 червня 1941 р.
Закінчив відділення музичної комедії Державного інституту театрального мистецтва ім. А.В.Луначарського (1963). У 1963-1964 - актор Академічного театру ім. Моссовета, з 1964 - Театру драми і комедії на Таганці.
Народний артист РРФСР (1987).

Дитинство Валерія Золотухіна пройшло в Алтайському селі з поетичною назвою "Швидкий витік". Найяскравіше, що він пам'ятає з того періоду, і що, врешті-решт, сплавило його характер, рішучий і дзвінкий, як дамаська сталь - це дитинство на милицях. Семирічним хлоп'ям вивалився він з вікна другого поверху і сильно ударив коліно. Не відразу надали йому допомогу, та і допомога ця вийшла неправильною - від стегна до щиколотки закували ногу в гіпс. На щастя під цим панциром завелися воші, і хлопчисько олівцем розчесав набряк. Гіпс довелося зняти. А інакше б Валерій на все життя залишився б калікою.

 

Анна Снаткіна

Портрет Снаткіна Ганна Олексіївна

Народилася 13 липня 1983 року в Москві. Батько - один з головних конструкторів літального апарату «Буран», мати - викладач МАІ.
З трьох років займалася спортивною гімнастикою і спортивною аеробікою.
Закінчила ВГИК.
Свій перший авторський гонорар -300 рублів - майбутня актриса отримала, сфотографувавшись для обкладинок дамських романів.

 

Анна Самохіна

Портрет Анна Самохина (Anna Samohina) - 14.01.1963 р., Росія (Russia).

Моє дитинство не можна назвати безхмарним. Виросла я в Череповці. Промисловий район, суцільні заводи. Тато працював сталеливарником, пив, як і всі навколо, і до тридцяти двом років перетворився на алкоголіка. Ви представляєте, що таке жити в сім'ї, де батько вічно спить п'яний, а прокидаючись, починає наводити лад?!

Батько нас не бив, до цього, слава богу, не доходило, але з похмілля його долало дике озлоблення, і він починав "виховувати" нас з сестрою: перевіряти щоденники, прискіпуватися... Спочатку ми жили в сімейному гуртожитку. Фотографій того часу не залишилося, але я добре пам'ятаю, як ми з сестрою спали на кухні. На поверсі дванадцять кімнат, загальна кухня, в кутку - два матраци, на яких сплять дві маленькі дівчатка - одній п'ять років, другий трохи більше рік. Нас, як собачат, підгодовували хто чим міг. Жах, звичайно.

 
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 Наступна > Кінець >>

Сторінка 19 з 24