Зірки вітчизняного кіно

Олексій Чадов народився 2 вересня 1981 року в Москві. У шкільні роки займався в театральній студії. Працював офіціантом і барменом. Закінчив Вище театральне училище імені М.С.Щепкіна, де займався в майстерні В.П.Селезньова. Дебютом в кіно для молодого актора стала головна роль Івана Єрмакова у фільмі Олексія Балабанова "Війна" (2002). За цю роботу Олексій Чадов був відмічений призом Міжнародного кінофестивалю в Монреалі в номінації "Кращий актор". Весною 2004 року на екрани вийшов фільм про Велику Вітчизняну війну "На безіменній висоті", одну з провідних ролей в ньому зіграв Олексій Чадов. Літом того ж року відбулася прем'єра фантастичної картини Тимура Бекмамбетова по роману Сергія Лукьяненко "Нічний Дозор", в ній актор зіграв вампіра Костю. У 2005 році Олексій Чадов зіграв в продовженні "Нічного Дозору" - фільмі "Денний Дозор".

Фільмографія:
Слуга государев (2007) (22.02.2007)
Живий (2006) (21.09.2006)
Граф Монтенегро (2006) (30.03.2006)
Денний дозор (2005) (01.01.2006)
9 рота (2005) (29.09.2005)
Нічний дозор (2004) (08.07.2004)
Ігри метеликів (2004) (01.04.2004)
Війна (2002) (14.03.2002)

Пшенна Неллі Миколаївна

Народилася 1 січня 1947 року в Талліні.
Закінчила Державний інститут театрального мистецтва (1969, майстерня Г. Конського і О. Андровської).
Актриса Театру ім. Моссовета.
Заслужена артистка Росії.
Ролі в кіно:
Князь Ігор (1969)
Сім'я, як сім'я (1970)
Молоді (1971)
сестра Жені
Агонія (1974)
роль: Сашенька
баронеса, "чий чоловік старика вдарив"

Салопін Микита Васильович

Народився 9 березня 1970 року
Закінчив МХАТ в 1996 році, майстерня Л.Дурова.
Грає в театрі "На Малій Бронній" з 1998 року.
Ролі, зіграні в театрі: Н. Воронов "Пристрасті по Торчплову", Степан; Ф. Ведекінд "Лулу", Шварц, Гильті, маніяк; Ф. Дюрренматт "Метеор", пастер Лютц; К. Марло "Доктор Фауст", Робін; А. Н. Островський "Ліс", Мілонов, Восмібратов; А. і Б. Стругацкие "Жиди міста Пітера", Артур, Егорич; Н. Саймон "Дурні", Мишкин; Л. Малюгін "Дорога до Нью-Йорка", сищик; В. Гуркин "Золоті яблука", Ігнашка.

ЖИГАЛОВ
Михайло Васильович

Народився 02.05.1942, Самара

Заслужений артист РРФСР (1991)

Дитинство

Михайло Жігалов народився в місті Куйбишеві (нинішня Самара), куди під час війни були евакуйована його мама. Там же в Куйбишевській області проживали його дідусь з бабусею - татові батьки. Вони нерідко приїжджали з села, допомагали в цей важкий час продуктами. Батько Михайла Жігалова з 1938 року працював в Держбезпеці. У органи він був покликаний по комсомольському набору.

Народилася 01.03 (29.02) 1948, Відень, Австрія
Звідки беруться героїні
Ірина Купченко народилася у Відні, де служив її батько. Незвичність долі їй була задана з народження: одна з найкрасивіших, привабливіших і загадковіших російських актрис народилася 29 лютого. Оскільки далеко від Батьківщини вдачі були простіші, то її мамі вдалося умовити чиновників записати дочці «нормальну» дату народження - 1 березня. Так це і пишеться у всіх довідниках і енциклопедіях.

Звичайне дитинство дочки військового проходило в переїздах з гарнізону в гарнізон, поки сім'я остаточно не влаштувалася в Києві, який Ірина називає «містом дитинства». Там вона одного разу пішла в Палац піонерів записуватися в який-небудь гурток. І записалася спочатку в театральний, а потім і в гурток кінооператорів. Крім того, Іра займалася танцями і марила про кар'єру балерини. Проте дочкці військового і вчительки англійської мови нічого було і мріяти про акторську професію - хіба це відповідне заняття для серйозної дівчини? Про те, щоб не послухатися батьків, Ірина навіть подумати не могла, і після закінчення школи в 1965 поступила на Романо-германське відділення інязу Київського університету ім. Т. Шевченка.

Народився 19 лютого 1947 року.
Заслужений артист Росії.
Актор Московського драматичного театру ім. Н.В.Гоголя.

Ролі в кіно:

Хмари (1973)
Життєва справа (кіноальманах) (1976)
Поки коштують гори (1976)
Де ти, любов? (1980)
Мелодія на два голоси (1980)
Державний кордон (1980-1988)
Викрадення століття (1981)
Третій вимір (1981)

Євгеній Евстігнєєв народився 9 жовтня 1926 в Нижньому Новгороді. Закінчив Горьковське театральне училище (1951). У 1951-1954 - актор Володимирського обласного драматичного театру. У 1956 закінчив Школу-студію ім. В.І.Немировича-Данченко при МХАТ і став актором цього театру. У 1957-1970 - актор театру «Сучасник», з 1970 - актор МХАТ. Л.Іванова, що закінчила Школу-студію МХАТ роком раніше, згадує: «Є.Евстігенєєв дуже любив програвання якійсь ситуації, знаходив несподівані, унікальні пристосування, робив це віртуозно, любив грати. Від нього виходила колосальна енергія, і тому він завжди запалював собою зал».

Євгеній Евстігнєєв стояв у витоків театру «Сучасник». У трупі «Єфремовського МХАТу», що саме формувалась Євстігнєєв став однією з ключових фігур. Він був зайнятий у всіх найважливіших постановках. Першою роллю Евстігнєєва в театрі стала роль Чернова в спектаклі "Вічно живі", яким відкрився «Сучасник» в 1956.

Георгій Францевич Мілляр

( 07.11.1903 року - 04.06.1993 року )- Росія

Георгій Францевич стверджував, що він "представляє нечисту силу в кінематографі" Неперевершена Баба-яга, біси, мара, водяна, Кощії і нездійснена мрія - роль Суворова.


ПО ІРОНІЇ ДОЛІ ПЕРША КАЗКА за участю Мілляра відбулася в житті. Актор зіграв Попелюшку. Георгій Францевіч працював бутафором в провінційному театрі, але, мріючи про сцену, вивчив всі ролі напам'ять. І ось - відбулося! Раптова хвороба артистки. У театрі паніка. Доведеться відміняти спектакль. Але хтось пригадав про старанного бутафора... Несподіваний дебют пройшов вдало, і на плечі юного Мілляра поклали ще один обов'язок - бути "швидкою допомогою". Так в 1920 р. почалася акторська кар'єра Георгія Францевича. А в 1924-му він вже відомий провінційний актор - вступає до Школи юніорів при Московському театрі Революції (зараз Театр ім. Маяковського). "За своїми психологічними даними, - згадував Мілляр, - я був "важким" учнем, і багато викладачів кинули б мене, якби до їх нетерпіння не домішувалося відчуття професійної допитливості, викликане, як говорять в театральному середовищі, важкістю матеріалу. Незабаром Мілляр зайняв в театрі міцне положення: був улюбленцем колективу і вважався репертуарним актором. З театру він "вигнав" себе самого в 1938 р., коли остаточно пішов в кіно.