|
 Скворцов Володимир Євгенійович
Народився в Москві 17 квітня 1970 року.
Закінчив Школу-студію МХАТ в 1995 році (курс н.а.росії А.Б.Покровської).
У тому ж році був прийнятий в трупу театру «Et cetera» під керівництвом н.а.росії А.А.Калягіна.
Паралельно бере участь в спектаклях режисера В.Мірзоєва в Театрі ім. Станіславського.
З 1999 року співробітничає з Центром Драматургії і Режисури під керівництвом А. Казанцева і м. Рощина.
C 1994 року знімається в кіно, працює на радіо.
2004 рік. Записав на радіо "FM-КУЛЬТУРА" цикл віршів російських поетів.
|
|
 Син бравого радянського актора Георгія Епіфанцева. Закінчив акторський факультет Щукінського театрального училища (курс В.В.Іванова) в 1994 році, потім вчився на режисерському факультеті ГИТИСу в майстерні П.Н.Фоменко. Тоді ж він створив театральний проект, назване "Пуття-театр". Серед його театральних робіт: "Скорочення норовистої" (по п'єсі В. Шекспіра "Приборкання норовистої", 1995), "Струмінь крові" (п'єса Антонена Арто, 1997); "Ромео і Джульєта" (по однойменній п'єсі В.Шекспіра, 1999) і ін.
У 1997-98 роках Володимир створював телепередачу "Дрімота", що виходила ночами на каналі Tv-6. Не дивлячись на те, що "Дрімота" замислювалася як музична програма з показом кліпів, Епіфанцев вставляв між кліпами сценки а-ля "Пуття-театр", де був наявний веселий треш, пародіювання мас-медіа у дусі пост-модернізму, готичний нарцисизм, наскрізь діалоги цитат, як у фільмах Годара, ну і дитяча безпосередність, звичайно. Випуски цієї програми можна розглядати, користуючись безглуздими ярликами, як своєрідний треш-авангард в області кіно. Епіфанцев також був якийсь час ведучим в програмі "Музобоз" на тому ж Tv-6, знімав аналогічну "Дрімоті" програму "Культиватор" на ТВЦ, але його не зрозуміли і вигнали звідти.
|
|
 Анна Самохина (Anna Samohina) - 14.01.1963 р., Росія (Russia).
Моє дитинство не можна назвати безхмарним. Виросла я в Череповці. Промисловий район, суцільні заводи. Тато працював сталеливарником, пив, як і всі навколо, і до тридцяти двом років перетворився на алкоголіка. Ви представляєте, що таке жити в сім'ї, де батько вічно спить п'яний, а прокидаючись, починає наводити лад?!
Батько нас не бив, до цього, слава богу, не доходило, але з похмілля його долало дике озлоблення, і він починав "виховувати" нас з сестрою: перевіряти щоденники, прискіпуватися... Спочатку ми жили в сімейному гуртожитку. Фотографій того часу не залишилося, але я добре пам'ятаю, як ми з сестрою спали на кухні. На поверсі дванадцять кімнат, загальна кухня, в кутку - два матраци, на яких сплять дві маленькі дівчатка - одній п'ять років, другий трохи більше рік. Нас, як собачат, підгодовували хто чим міг. Жах, звичайно.
|
|
 Російський кінорежисер, сценарист. Народний артист Росії (1980). Народився 20 серпня 1937 в Москві. У 1957-1959 вчився в Московській Державній консерваторії. У 1965 закінчив режисерський факультет ВГИКа (майстерня М.Ромма) і почав працювати як режисер на «Мосфільмі». Перша самостійна повнометражна постановка - Перший вчитель по Ч.Айтматову (премія за кращу жіночу роль Міжнародного кінофестивалю у Венеції, 1966; премія МКФ в Йері, 1967), що реалістично і разом з тим експресивно відобразила конфлікт нових віянь і патріархальних традицій в киргизькому селі. З того часу Міхалков-Кончаловський плідно працює як сценарист, створюючи сценарії до своїх фільмів, а також до картин інших режисерів (зокрема, до Андрія Рубльова А.Тарковського).
У 1967 Міхалков-Кончаловський поставив в стилістиці «документального реалізму» сільську драму Історія Асі Клячиної, героїнею якого стала невдала самотня колгоспниця по прізвиську Ася-хромоножка. Фільм, що не співпадав з шаблонним трактуванням життя радянського села, піддався численним цензурним поправкам і був покладений «на полицю» (його прокат в оригінальному варіанті відбувся більше двадцяти років опісля). Після досвіду, що так розчаровує, з фільмом на сучасну тему режисер звернувся до екранізації російської літературної класики і створив яскраві кінематографічні аналоги творів І.С.Тургенева (Дворянське гніздо) і А.П.Чехова (Дядя Ваня, приз МКФ в Сан-себастьяні, 1971).
|
|
 Заслужена артистка Росії.
Народилася 2 лютого 1963 року в Ленінграді.
Закінчила ЛГИТМіК (курс Р. Агамірзяна) в 1985 році і відразу була зарахована до трупи Театру імені Комісаржевської.
На цій сцені зіграла десятки ролей класичного і зарубіжного репертуару. Найбільш відомі - в спектаклях «Наречена з Парижа», «Ці вільні метелики», «Пані з камеліями». Грала в БДТ, в театрі Російська антреприза ім. А. Міронова, театрі Сатири на Васильєвському Острові, театрі Особняк.
З 2002 - актриса Александрінського театру.
За роль Олени в спектаклі театру «Російська антреприза ім. А.Міронова» «Диваки» М.Горького (режисер П.Шерешевський, 1998) Тетяна Кузнецова була удостоєна Вищої театральної премії Санкт-Петербурга «Золотий Софіт».
|
|
 Народився 8 листопада 1929 року
Помер 27 квітня 1994 року
Народний артист СРСР (1978)
Лауреат Державної премії СРСР (1978, за театральні роботи)
Лауреат Державної премії РРФСР імені Братів Васильєвих (1984, за участь у фільмі "Зупинився поїзд")
Народився в Приволжську Івановської області. Отець - директор сільгосптехнікуму. Мати - агроном.
Мама Олега, Надія Андріївна, назвала свого старшого сина на честь бельгійського наслідного принца Альберта, який вразив її уяву під час свого візиту до Москви. Але в дитинстві всі звали його Аліком, а в школі-студії МХАТ почали звати Олегом. Так і пішло, хоча в паспорті він завжди залишався Альбертом.
У 1951 році Олег Борисов закінчив Школу-студію при МХАТ і став актором Київського російського драматичного театру імені Лесі Українки.
|
|
 Пшенна Неллі Миколаївна
Народилася 1 січня 1947 року в Талліні.
Закінчила Державний інститут театрального мистецтва (1969, майстерня Г. Конського і О. Андровської).
Актриса Театру ім. Моссовета.
Заслужена артистка Росії.
Ролі в кіно:
Князь Ігор (1969)
Сім'я, як сім'я (1970)
Молоді (1971)
сестра Жені
Агонія (1974)
роль: Сашенька
баронеса, "чий чоловік старика вдарив"
|
|
 ЖИГАЛОВ
Михайло Васильович
Народився 02.05.1942, Самара
Заслужений артист РРФСР (1991)
Дитинство
Михайло Жігалов народився в місті Куйбишеві (нинішня Самара), куди під час війни були евакуйована його мама. Там же в Куйбишевській області проживали його дідусь з бабусею - татові батьки. Вони нерідко приїжджали з села, допомагали в цей важкий час продуктами. Батько Михайла Жігалова з 1938 року працював в Держбезпеці. У органи він був покликаний по комсомольському набору.
|
|
 Михайло Пореченков народився в простій сім'ї. Його батьки були дуже зайнятими людьми. Мама-будівельник постійно пропадала на роботі, а тато-моряк регулярно ходив в плавання. З цієї причини батьки нерідко відправляли Мішу на літо в село до бабусі. Там, хлопчик, що дорвався до сільської вольниці, цілими днями пропадав то на сінокосі, то на рибалці, то в лісі. Набігавшись за день, Міша надвечір буквально з ніг валився від втоми.
Книги Міша читав також відповідно своєму непосидючому характеру. Серед його найулюбленіших були: «Капітан Шибайголова» і інші твори з дефіцитної у той час «Бібліотеки пригод».
|
|
 Народився 20.05.1967 року - Запоріжжя (Україна)
Дитинство
Гоша Куценко народився в українському місті Запоріжжя. Його батьки не мали ніякого відношення до акторського світу. Тато, Георгій Павлович, працював в міністерстві радіопромисловості, а мама, Світлана Василівна, була лікарем-ренгенологом в лікарні.
Взагалі-то батьки назвали свого сина Юрієм на честь великого космонавта Гагаріна. Але в дитинстві мама називала його Гошею, і хлопчикові це подобалося. До того ж хлопчик не вимовляв букву «р», і це ім'я йому було вимовляти легко.
Батьки приділяли синові багато уваги. Він добре вчився - по багатьом предметам у нього були «п'ятірки», не давалася лише «хімія», по якій була «четвірка». Навчання Гоша вдало суміщав із спортом. Він з дитинства захопився боротьбою, ходив в спортивну секцію. Треба сказати, що Гоша взагалі ріс жвавим хлопчиком.
|
|
|
