Зірки вітчизняного кіно
Народився 31 січня 1948 рокуГеоргій Хачатурович Мартиросян. Фактурний виконавець епізодичних ролей, грає переважно представників кримінального миру. Серед фільмів: «Пірати ХХ століття», «Салон краси», «Биндюжник і король», «Гріх. Історія пристрасті», «Любити по-російськи».
Велике зростання, значні біцепси, безпристрасна особа, дрібні кучері на величезній голові - таким Георгій Мартіросян постає майже у всіх своїх фільмах. Перший час режисери використовували тільки його зовнішні дані, проте з часом актор почав з'являтися і в несподіваних ролях, де Мартиросян проявляє і комедійний талант. У «Першому коханні» це тупуватий, але щиро захоплений собою лакей, а в «Президентові і його внучці» - голубуватий господар художнього салону.
Будучи актором театру Сатири Георгій Мартиросян познайомився з Тетяною Васильевою. Незабаром вони одружилися, а потім разом покинули цю сцену. Тепер працюють в антрепризах.
Серед інших фільмів за участю Мартиросяна: «Кінець імператора тайги», «Кольє Шарлоти», «Аеліта, не приставай до чоловіків», «Двоє в новому будинку», «Чаша терпіння», «Баболюб-2», «Шизофренія», «Імпотент», «Ворошиловський стрілок».
Заслужений артист Росії
Народилася 29 грудня 1980 року. У 2002 році закінчила РАТІ (ГИТИС) (курс Гончарова).У 2001 зайняла I місце на конкурсі читців РАТІ.
З 1998 року працювала в Театрі ім. Маяковського.
C 2002 року працює в Російському академічному Молодіжному Театрі
Спектаклі і ролі:* "Таня" (Таня)
* "Вишневий сад" (Анна)
* "Незнайко-мандрівник" (Ластівка)
* "Пригоди Тома Сойера" (Грейси Міллер)
* "Forever" (Таня)
* "А зірки тут тихі..." (Ріта Осяніна)
Народилася 18 квітня 1971 року.
У 1991 році закінчила Школу-студію МХАТ (курс І. Тарханова).
У 1992 році була прийнята в трупу театру «Сучасник».
Грала в спектаклях: «Три сестри» (Ірина, Наташа), «Вишневий сад» (Ганна)
«Зірки на уранішньому небі» (Марія), «Анфіса» (Ніночка)
«Чотири рядки для дебютантки» (Коломба).
Дебютувала на сцені Художнього театру в спектаклі «Ундіна» (Ундіна).
У 2001 році Катерина Семенова була прийнята в трупу Московського
художнього театру імені А.П.Чехова.
Брала участь в телепроекті «Останній герой», «Великі Гонки».
Ведуча телепередачі «Формула краси».
Народилася 01.03 (29.02) 1948, Відень, Австрія
Звідки беруться героїні
Ірина Купченко народилася у Відні, де служив її батько. Незвичність долі їй була задана з народження: одна з найкрасивіших, привабливіших і загадковіших російських актрис народилася 29 лютого. Оскільки далеко від Батьківщини вдачі були простіші, то її мамі вдалося умовити чиновників записати дочці «нормальну» дату народження - 1 березня. Так це і пишеться у всіх довідниках і енциклопедіях.
Звичайне дитинство дочки військового проходило в переїздах з гарнізону в гарнізон, поки сім'я остаточно не влаштувалася в Києві, який Ірина називає «містом дитинства». Там вона одного разу пішла в Палац піонерів записуватися в який-небудь гурток. І записалася спочатку в театральний, а потім і в гурток кінооператорів. Крім того, Іра займалася танцями і марила про кар'єру балерини. Проте дочкці військового і вчительки англійської мови нічого було і мріяти про акторську професію - хіба це відповідне заняття для серйозної дівчини? Про те, щоб не послухатися батьків, Ірина навіть подумати не могла, і після закінчення школи в 1965 поступила на Романо-германське відділення інязу Київського університету ім. Т. Шевченка.
Народився 13 жовтня 1939 року в місті Вітебську в Білорусії.
Леонід Неведомський став професійним актором ще до вступу до театрального інституту - в 17 років був прийнятий в трупу Свердловського ТЮЗа, куди його запросив головний режисер театру Володимир Мотиль, що став згодом відомим кінорежисером. Після ТЮЗу працював в театрах Новгорода і Мурманська
У 1967 році закінчив ЛГИТМИК (зараз СПБГАТИі) і був прийнятий в трупу ленінградського АБДТ ім. М. Горького, де працює до цього дня.
Грає в спектаклях театру «Російська антерприза» імені Андрія Миронова.
Народився 14 жовтня 1934 року в Ленінграді. Отець - Козаков Михайло Еммануїлович (1897-1954). Мати - Нікітіна Зоя Олександрівна (1902-1973). Діти: Катерина (1957 р. н.), Кирило (1963 р. н.), Манана (1969 р. н.), Михайло (1989 р. н.), Зоя (1996 р. н.). Має 5 внуків.
Михайло Козаков ріс в ленінградській сім'ї. Його батько був відомим письменником, мама співробітничала у видавництвах - з двома перервами на два арешти і дві в'язниці. У квартирі Козакових на каналі Грибоєдова бували Євгеній Шварц, Михайло Зощенко, Анатолій Марієнгоф, Борис Ейхенбаум, Анна Ахматова і багато інших літературних знаменитостей. Міша був звичайним хлопчиком, зайнятим тими ж справами, що і його однолітки. Духовний зв'язок з великими людьми прокинувся в нім згодом, коли знадобилася опора для зрілого самовизначення.
Заслужена артистка Росії.
Народилася 2 лютого 1963 року в Ленінграді.
Закінчила ЛГИТМіК (курс Р. Агамірзяна) в 1985 році і відразу була зарахована до трупи Театру імені Комісаржевської.
На цій сцені зіграла десятки ролей класичного і зарубіжного репертуару. Найбільш відомі - в спектаклях «Наречена з Парижа», «Ці вільні метелики», «Пані з камеліями». Грала в БДТ, в театрі Російська антреприза ім. А. Міронова, театрі Сатири на Васильєвському Острові, театрі Особняк.
З 2002 - актриса Александрінського театру.
За роль Олени в спектаклі театру «Російська антреприза ім. А.Міронова» «Диваки» М.Горького (режисер П.Шерешевський, 1998) Тетяна Кузнецова була удостоєна Вищої театральної премії Санкт-Петербурга «Золотий Софіт».
ФРЕЙНДЛІХ
Аліса Бруновна
Народилася 08.12.1934, Ленінград
Батьки
Мама Аліси Фрейндліх, Ксенія Федорівна Федорова, змолоду жила в Пскові, брала участь в художній самодіяльності. Потім вона переїхала до Ленінграда, вчилася на драматичних курсах Ленінградського театру робочої молоді (ТРАМ). Там же Ксенія Федорівна познайомилася з актором Бруно Фрейндліхом.
Бруно Артурович був вихідцем з німців. Це були художники-склодуви, яких Петро I привіз до Росії починати склодувну справу. З тих пір вони тут і осіли.
У 1934 році народилася Аліса. Вона згадує: «Я народилася в будинку на Ісаакієвській площі. З вікон наший квартири був добре видний собор, а в п'яти хвилинах ходьби від будинку стояв знаменитий Мідний вершник, і відкривався захоплюючий душу своїй якоюсь надкрасою вид на Неву. Чарівність мого міста з дитинства увійшла до душі і зачарувала на все подальше життя.»
Народився 24 липня 1950 року в селі Велике Вітно Вітебської області в Білорусії.Закінчив Ленінградський державний інститут театру, музики і кінематографії (1975).
З 1975 - актор кіностудії "Ленфільм".
Вже на другому курсі почав зніматися в кіно. Перша роль, зіграна студентом Анатолієм Рудаковим, роль Осиніна в картині режисера Бірмана "Я служу на кордоні".
До 1993 року Анатолій Рудаков активно знімався в кіно, але почався дуже складний час в кінематографі 90-х років.
Довелося шукати собі застосування, пробувати свої сили в іншому.
В даний час він є віце-президентом Сестрорецької Асоціації малих інститутів ВАТ "Самі"
Російський кінорежисер, сценарист. Народний артист Росії (1980). Народився 20 серпня 1937 в Москві. У 1957-1959 вчився в Московській Державній консерваторії. У 1965 закінчив режисерський факультет ВГИКа (майстерня М.Ромма) і почав працювати як режисер на «Мосфільмі». Перша самостійна повнометражна постановка - Перший вчитель по Ч.Айтматову (премія за кращу жіночу роль Міжнародного кінофестивалю у Венеції, 1966; премія МКФ в Йері, 1967), що реалістично і разом з тим експресивно відобразила конфлікт нових віянь і патріархальних традицій в киргизькому селі. З того часу Міхалков-Кончаловський плідно працює як сценарист, створюючи сценарії до своїх фільмів, а також до картин інших режисерів (зокрема, до Андрія Рубльова А.Тарковського).
У 1967 Міхалков-Кончаловський поставив в стилістиці «документального реалізму» сільську драму Історія Асі Клячиної, героїнею якого стала невдала самотня колгоспниця по прізвиську Ася-хромоножка. Фільм, що не співпадав з шаблонним трактуванням життя радянського села, піддався численним цензурним поправкам і був покладений «на полицю» (його прокат в оригінальному варіанті відбувся більше двадцяти років опісля). Після досвіду, що так розчаровує, з фільмом на сучасну тему режисер звернувся до екранізації російської літературної класики і створив яскраві кінематографічні аналоги творів І.С.Тургенева (Дворянське гніздо) і А.П.Чехова (Дядя Ваня, приз МКФ в Сан-себастьяні, 1971).