Зірки вітчизняного кіно
ЛИТВИНОВА
РЕНАТА МУРАТОВНА
Народилася 12 січня 1967 року в Москві в сім'ї лікарів.
Батько давно помер, а мама, Аліса Михайлівна, до цих пір працює хірургом. Назвали Ренату на честь дядька. Правда, татарський дядько був Ринат.
Батько не жив з ними. Рената говорить, що він був дуже красивим чоловіком. «Коли до мене приходили які-небудь подружки, я вішала в передпокою або чоловічу кепку, або пальто, щоб вони думали, що у мене є батько».
Народилася 15 липня 1968 року в Петрозаводську. Кандидат в майстри спорту із спортивного туризму. Обійшла пішки півкраїни. Співала в народному хорі. У 1986 році виїхала до Ленінграда, поступила в Інститут Культури ім. Крупської, відучилася 4 роки і виїхала до Польщі, де займалася співами.
Після повернення до Росії працювала в міністерстві культури методистом. У 1991 році пішла в Театральну студію при Національному театрі (м. Петрозаводськ) під керівництвом Л.Б. Еренбурга, де відучилася з 1991 по 1993 р., півсезону пропрацювала в Національному театрі. Працювала на радіо «Європа Плюс» (Петрозаводськ), в 1994 році перемогла в музичному конкурсі молодих виконавців «Шанс».
Гуськов Олексій Геннадійович народився 20 травня 1958 року в місті Бжег. Незабаром сім'я переїхала до Києва. Закінчив школу в Києві. Після закінчення школи поїхав до Москви, де поступив в МВТУ імені Баумана. Проучився в цьому університеті майже п'ять років, але в 1979 році пішов звідти і поступив в Школу-студію МХАТ, яку закінчив в 1983 році. Починав свою акторську біографію в Московському драматичному театрі ім. А.С. Пушкіна, в якому працював з 1984 по 1986 рік. У 1986–1988 — актор театру на Малій Бронній, в 1988–1991 — театру «Детектив», потім — актор театру ім. Н.В. Гоголя, потім — театру ім. А.С. Пушкіна. В даний час Олексій Геннадійович працює в МХАТ ім. А.П Чехова.
Викладає акторську майстерність в Школі-студії МХАТ.
Зіграв більше 30 ролей в кіно.
З 1994 року — президент анімаційної студії «Ф.А.Ф. Інтертейнмент».
У 2001 році Олексію Геннадійовичу присвоєно звання Заслуженого артиста Росії.
У 2002 році Олексій Гуськов став Лауреатом Державної премії РФ за виконання ролі Микити Голощокіна в серіалі «Границя. Тайговий роман».
Дружина: актриса театру ім. Є. Вахтангова Лідія Вележева.
Діти: дочка Наташа від першого шлюбу і два сини — Володимир і Дмитро — від другого.
ЖУРАВЛЬОВ
Анатолій Анатолійович
Народився: 20.03.1970, Чаровка, Челябінська обл.
Педагог
Анатолій Журавльов родом з Уралу. Не дивлячись на те, що він з дитинства мріяв стати актором, після закінчення школи Анатолій поступив в Уральський педагогічний Інститут на філологічний факультет. Закінчив його, відслужив в армії і влаштувався працювати в школу вчителем літератури.
Мабуть, молодий хлопець не зовсім затишно відчував себе в ролі педагога. Як він сам признається, його педагогічна діяльність спочатку була схожа на «статутні» відносини з новобранцями: він намагався навчити літературі школярів за допомогою суворих, майже армійських команд. Поки, нарешті, відважна шестикласниця не порадила похмурому вчителеві почастіше посміхатися. Збентежений простим вирішенням педагогічних проблем, початкуючий вчитель почав відчувати себе у дошки впевненіше, але, проте, після закінчення навчального року відправився до Ленінграда.
Народився 25.12.1971, Москва
Владислав народився в сім'ї дуже популярного в 80-і роки актора і режисера Бориса Галкіна («У зоні особливої уваги», «У відповідь хід»).
Про дитинство актора згадує Василь Смірнов: «Як зараз, виразно бачу його пустотливу, дещо нахабну фізіономію, враження від якої моїх домашніх було чимось схоже на те, яке випробували герої О'генрі, зіткнувшись з малолітнім Вождем Червоношкірих.
Сказати, що Владька був некерованим, — сказати м'яко. Цей бісик в своїх 6 років «відмочував» таке, що рідня хапалася за голову. В усякому разі бабуся, випускаючи внука в двір погуляти, частенько підсаджувалася на кухні до «наглядового пункту» — відкритого вікна, щоб, зачувши на вулиці чийсь крик або крики, тут же спрямуватися услід за нащадком і відтягнути задираку від сусідських хлопчиськ, або врятувати бідолагу-кота, схоплену за хвіст, або заспокоїти дівчинку, що грає в пісочниці, якою юний нальотчик розтоптав тільки що збудовану фортецю...
Народився 02.07.1976, Таганрог
Павло Деревянко народився в Таганрозі, вчився в Києві, а потім приїхав до Москви, поступив у ВГИК на курс І. Хейфеца. На другому курсі, коли Павло з іншими студентами ставили спектакль «Затоварена бочкотара», його відмітив режисер Олександр Котт. Режисерові сподобався талановитий хлопець, і через три роки, коли Котт почав зйомки свого фільму «Їхали два шофери», він розшукав Павла.
У той час Павло репетирував в проекті Олега Меньшикова «Кухня», але від пропозиції Олександра Котта він не зміг відмовитися. «У Меньшикова був театральний проект, у мене була маленька роль, — говорить Павло. — А тут пропозиція знятися в кіно, а в головній ролі. Порівняти це з кіно, з експедицією в тайгу — навіть поряд не стояло. Завжди потрібно приймати рішення, навіть якщо це комусь не приємно. Я свій вибір зробив».
Народився 15.10.1975 року
Дитинство
Павло Майков народився в місті Митищі Московській області. Його прапрадід по материнській лінії Аполлон Миколайович Майков — знаменитий російський поет. Павло народився в сім'ї далекій від кіно і театру. Мама Ганна Семенівна (у дівоцтві Майкова) працювала художником, а тато — Сергутін Сергій Дмитрович — водієм.
Незабаром батьки Павла розійшлися. Ганна Семенівна, вийшовши заміж за лікаря Олександра Дмитровича Стоцького, виїхала з п'ятирічним Пашею до Києва. Там же він поступив в школу. Павло Майков згадує: «Ми переїхали в місто Київ, я пішов в школу. У нас був робочий, босяцький і достатньо шпанистий район. Там потрібно було або удома сидіти і триматися за мамину спідницю, або виходити в люди і міняти свій світогляд. Я вибрав друге».
Сергій Астахов (тоді ще Козлов) народився в селі Красний Лиман Воронежської області в сім'ї військовослужбовця. Потім батька перевели служити на Сахалін, де і пройшло дитинство Сергія.
Ще у восьмому класі Сергій мріяв поступити в Суворовське училище. Проте батьки були іншої думки про майбутнє сина. Їм хотілося, щоб Сергій став інженером. За наполяганням батьків він закінчив школу і поступив в політехнічний інститут на авіаційний факультет. Провчившись рік, Сергій зрозумів, що ця професія не для нього. Батьки, бачивши, що синові там не подобається, наполягати не стали і надали йому право самому вирішувати своє майбутнє.
Армія
Тим часом підійшов час служби в армії. Про той період Сергій Астахов згадує: «Я виховувався в традиційній соціалістичній сім'ї. Тоді навіть ніхто і не думав: йти йому на службу чи ні. Мені сказали: „Приходь“, я надів трико, узяв консерви, а далі все пішло-поїхало. Не скажу, що був в захопленні від служби. Хорошого мало, коли тебе будять в 6 ранку, заганяють в танк — і ти там розгрібаєш залізяки і дихаєш маслом. Хоча певний елемент романтики в службі був. Мені подобалося нове життя, нові відносини і певна самостійність».
У танковій роті Сергій прослужив три місяці, а потім йому пощастило перевестися у військовий духовий оркестр. Там і пройшла його подальша служба.
Воронеж
Після армії, в 1989 році, Сергій поступив у Воронежське театральне училище. (На той час батько Сергія отримав квартиру у Воронежі). На вступних іспитах Сергій познайомився зі своєю майбутньою однокурсницею Вікторією Адельфіною. Опісля п'яти років після цього вони зіграли весілля, і у них народилася дочка Маша. Тим часом, в 1995 році Сергій закінчив театральне училище і влаштувався працювати у Воронежський Академічний театр драми. На сцені цього театру він виступав п'ять років...
З часом Сергій зрозумів, що треба щось робити. На його думку: «.акторам спочатку не можна працювати в Курськах-Ліпецьках-Тамбовах-Воронежах. Тому що актор — професія публічна, і чим більше публіки буде у тебе на спектаклі або подивиться твій фільм, тим більше професійним ти вважаєшся».
У 1999 році, коли Сергію вже виповнилося 30 років, він вирішив змінити свою долю і відправився до Москви.
Москва
До Москви Сергій приїхав один. І перші півтора-два роки йому доводилося непросто. Він згадує: «Ночував то на дачі Театру ім. Маяковського, то в машині; їв гречку і заробляв тим, що возив акторів на їх халтури». Як признається сам актор, в центральні театри він боявся ходити, вважаючи, що там працюють гіганти, до яких йому ще далеко. Випадок підвернувся, коли він дізнався, що Олександру Калягіну в його театр «Et Cetera» потрібні актори-чоловіки. Після перегляду Калягін ухвалив вирок: «У тебе талант. Йди, ми думатимемо». А через тиждень Сергію подзвонили і запросили на роль в спектаклі.
Після того, як Сергій остаточно освоївся в Москві, він перевіз в місто свою дружину і дочку, а пізніше і батьків. Тоді ж він змінив своє немилозвучне прізвище Козлов на Астахов — дівоче прізвище своєї матері. У 2001 році Сергій Астахов отримав театральну премію «Чайка» в номінації «Фатальний чоловік».
Кіно
У тому ж 2001 року Сергій Астахов покинув театр. Причиною тому стало кіно, куди актора почали регулярно запрошувати. Він зіграв одну з головних ролей в комедії «З днем народження, Лола!» (де разом з ним знялися Володимир Симонов і Катерина Гусєва). Потім послідували ролі в серіалах «Льодовиковий період», «Інше життя» (Серьожин), «Честь маю», «Попіл «Фенікса» (Малінін).
Дуже скоро Сергій Астахов став одним з серіальних акторів, які багато знімалися, а ролі в «Хіроманті» і «Чорній богині» зробили його дуже популярним. До речі, практично завжди Сергію дістаються негативні ролі, і лише в серіалі «Чорна богиня» йому нарешті дісталася позитивна роль. Актор зіграв слідчого Михайла. Серіал «Чорна богиня» розтягнувся на 100 серій. Сергій Астахов розповідає: «Ця робота багато чому мене навчила. Все-таки 30 хвилин готового матеріалу в день, 100 серій — хороша школа. Я розкутіше почав відчувати себе в кадрі. Звичайно, говорити про високе мистецтво в «мильній опері» складно, але всі старалися, працювали чесно.
Крім акторської роботи Сергій Астахов пробує себе і як сценарист. Його першою роботою був сценарій до фільму «Втеча». «Це була лише проба пера, — розповідає Сергій Астахов. — Мій сценарій переробляла ціла група людей: Дмитро Котов і Олег Погодін дописували діалоги, продюсери займалися корекцією, Євген Миронов теж ставив свої умови... Від моєї роботи залишилося не більше 50 відсотків. Чесно кажучи, „Втечу“ я писав сам під себе. Хотів зіграти роль, яка дісталася Олексію Серебрякову»
Ельдар Рязанов народився 18 листопада 1927 в Куйбишеві. У 1950 закінчив режисерський факультет ВГИКу (майстерня Г.Козінцева). У 1950–1955 працював режисером на ЦСДФ, знімав сюжети для кіножурналів («Піонерія», «Радянський спорт», «Новини дня»), поставив декілька документальних картин. З 1955 — режисер «Мосфільму». Свій перший повнометражний художній фільм («Карнавальна ніч») Рязанов поставив в жанрі музичної комедії-ревю, проте справжнім відкриттям картини стали її сатиричні образи (завідувач клубом Огурцов у виконанні І.Ільінського, лектор — актор С.Філіппов). Фільм не тільки очолив список найбільш касових картин 1956 року, але і увійшов до «золотого фонду» вітчизняної комедії.
Наступна постановка Рязанова — цього разу в жанрі ліричної комедії («Дівчина без адреси») — також мала хороший успіх в прокаті. Спроба ввести в комедійний сюжет елементи фантастики і відверту ексцентрику («Людина нізвідки») викликала незадоволеність кінематографічних начальників: у пригодах фантастичного дикуна (С.Юрський) в сучасній Москві побачили елемент «безглуздого трюкацтва» і «вульгарності», через що фільм фактично не дійшов до глядача. Принципово іншу екранну долю мала музично-історична комедія «Гусарська балада». Далеко не виграшний в плані режисерського самовираження «ювілейний» проект (екранізація п'єси А.Гладкова, присвяченій героїні війни 1812 Надії Дуровій) несподівано обернувся значним успіхом — і як музична комедія, і як історико-патріотична стрічка.
Народився 06.10.1940, село Ліпінай, Литва
Народний артист Литовської РСР (1982)
Нагороджений орденом Дружби (2000)
Після закінчення школи, в 1958–60 роки працював робочим на учбово-виробничому комбінаті в Клайпеді.
У 1968 закінчив юридичний факультет Вільнюського університету.
З 1968 року почав працювати актором на Литовській кіностудії. У 1976 — 78 рр. вчився на Вищих дворічних курсах сценаристів і режисерів при Держкіно СРСР в Москві.