|
 НЄЄЛОВА
Марина Мстиславівна
Народилася 08.01.47 року в Ленінграді
Народна артистка РРФСР (1987)
Лауреат премії глядацьких симпатій на Бєлградському кінофестивалі (1975, за роль у фільмі "З тобою і без тебе")
Лауреат призу "Золота феміна" на Міжнародному фестивалі в Брюсселі (за роль у фільмі "З тобою і без тебе")
Лауреат Всесоюзного кінофестивалю в номінації "Премії за акторську роботу" за 1977 р.
Лауреат Державної премії РРФСР ним. братів Васильєвих (1981, за участь у фільмі "Осінній марафон")
Лауреат Державної премії СРСР (1990)
Премія "НІКА" в номінації "Актриса" (1993, за роль у фільмі "Ти у мене одна")
Премія "Тріумф" 2000 р.
Лауреат Державної премії РФ (2001, за роль Єлизавети в спектаклі "Граємо... Шіллера!)
|
|
 Ярмольник Леонід Ісаакович
Народився 22 січня 1954 року в місті Гродеково Приморського краю. У 1976 році закінчив Театральне училище ім. Б.В.Щукіна, курс Ю.В.Катіна-Ярцева.
У 1976-1984 роках - актор Театру на Таганці.
У кіно дебютував в 1974 році
Засновник і президент студії "L-клуб".
З 1993 року працює на телебаченні, куди його запросив Влад Лістьєв.
Вів програми:
* "L-клуб" - дебютна робота;
* "Золота лихоманка";
Був продюсером фільму "Московські канікули" (1995) і удостоївся призу "Золотий овен" як кращий продюсер року.
Лауреат Державної премії Росії (2001, за фільм "Барак").
|
|
 Народився 17 грудня 1928 року в Києві. Отець - Броньовий Сергій Осиповіч. Мати - Броньова Бела Львівна. Дружина - Броньова Вікторія Валентинівна, по професії - інженер. Дочка - Валентина Леонідівна. Внучка - Ольга Анатоліївна.
Ставати актором Леонід Броньовий не збирався. Він вчився в музичній десятирічці при Київській консерваторії по класу скрипки у професора Давида Соломоновича Бертьє. Можливо, позначилися гени предків: на скрипці грав його дід, бабуся співала і танцювала у вар'єте. А ось батьки не мали до мистецтва ніякого відношення. Обидва вчилися на робітфаку в Києві. Мама була бухгалтером, а батько, військовий, здобувши юридичну освіту за порадою старшого брата, заступника Наркома внутрішніх справ УРСР по кадрах Олександра Йосиповича Броньового і всупереч думці матері поступив на роботу в економічний відділ НКВД України. До середини 1930-х років він досить високо піднявся по службових сходах, отримавши на петлицю один ромб. Отже майбутні інтереси Леоніди були пов'язані з професією дипломата або, в крайньому випадку, журналіста-міжнародника. Але...
|
|
 Народилася 28 липня 1926 року в місті Тайга Новосибірської області. Батько - Макаров Володимир Степанович, працював диктором, був членом Союзу письменників СРСР. Мати - Герман Ганна Іванівна, літературний редактор-кореспондент, працювала завідуючою літературною частиною театру «Червоний факел» в Новосибірську. Перший чоловік - Бондарчук Сергій Федорович, народний артист СРСР, кінорежисер. Другий чоловік, з яким вони вже разом вже більше 30 років, - Перельман Михайло Ізраїльович, доктор медичних наук, професор, дійсний член Російської академії медичних наук, директор Науково-дослідного інституту фтизіопульмонології ММА імені Сеченова. Дочка - Бондарчук Наталія Сергіївна, актриса, кінорежисер, заслужена артистка Росії. Двоє внуків.
Важко сказати, що наштовхує людей на вибір професії. Покликання? Оточення? Випадок? Іноді все разом, іноді щось одне. Перший усвідомлений рух до майбутньої професії у Інни Макарової відбувся в 4-му класі, в Новосибірську, де пройшли її дитинство і юність. У один з днів школярі дізналися, що їх однокласник Міроша Бучин зайняв перше місце на огляді юних талантів в Москві за читання байки. Результатом цього несподіваного для багатьох успіху з'явилося створення в школі драматичного гуртка, і першою роллю, зіграною маленькою Інною Макаровою на сцені, стала безсловесна роль попівни в інсценуванні казки «Про попа і працівника його Балді». Потім послідували нові ролі, традиційне хвилювання перед кожним виходом на сцену, перший успіх, перші аплодисменти.
|
|
 Народився 11 жовтня 1963 року в м. Москва
У 1984 році закінчив Школу-студію МХАТ (курс І. Тарханова)
З 1986 року - артист МХАТ імені А.П.Чехова
Лауреат Всеросійського фестивалю авторської пісні ім. В. Грушина (1997г.)
З 1999 року - Заслужений артист РФ
Телеведучий:
з початку 1992 року - автор і ведучий програми «Рек-тайм», РТР
з 1993 року по грудень 1997 року - ведучий програми "Нічне життя міст миру", РТР
з січня 1996 року - ведучий (спільно з братом Вадимом Верником) програми «Суботній вечір із зіркою», РТР
з січня 2000 року - ведучий програми «Сьоме відчуття», ОРТ
у вересня 2002 року - «Добрий ранок на першому», ОРТ
2005г - ведучий програми «Для тебе», НТВ
|
|
 Народилася 18 квітня 1971 року.
У 1991 році закінчила Школу-студію МХАТ (курс І. Тарханова).
У 1992 році була прийнята в трупу театру «Сучасник».
Грала в спектаклях: «Три сестри» (Ірина, Наташа), «Вишневий сад» (Ганна)
«Зірки на уранішньому небі» (Марія), «Анфіса» (Ніночка)
«Чотири рядки для дебютантки» (Коломба).
Дебютувала на сцені Художнього театру в спектаклі «Ундіна» (Ундіна).
У 2001 році Катерина Семенова була прийнята в трупу Московського
художнього театру імені А.П.Чехова.
Брала участь в телепроекті «Останній герой», «Великі Гонки».
Ведуча телепередачі «Формула краси».
|
|
 ЛЕОНОВ-ГЛАДИШЕВ
Євгеній Борисович
Народився 24.08.1952, Вільнюс
Заслужений артист Росії
Лауреат премії Ленінського комсомолу
70-і роки
Євгеній Леонов-Гладишев народився 24 січня 1952 року у Вільнюсі. У 1973 році він закінчив Ленінградський інститут театру, музики і кінематографу (майстерня Василя Васильовича Меркур'єва і Ірини Всеволодівни Меєрхольд) і став актором кіностудії «Ленфільм».
Втім, зніматися в кіно він почав, ще вчившись на останньому курсі інституту. У 1972 році він вперше з'явився на екрані в дитячій пригодницькій драмі режисера Радомира Васильовського «Включить північне сяйво».
Потім послідували: головна роль в кіноповісті Юрія Рогова «Докер», ролі у військових стрічках «Фронт без флангів» і «Фронт за лінією фронту» і ін.
|
|
 Народився 6 липня 1982 р. у Ленінграді.
У 1999 році після закінчення середньої школи поступив в Санкт-Петербурзьку Академію театрального мистецтва на курс В. Пазі.
Закінчив СПАТІ в 2004 і був прийнятий в трупу театру ім. Ленсовета.
До «офіційного» дебюту - ролі Сарафанова в спектаклі «Старший син» по п'єсі Вампілова (постановка Ю. Бутусова), студентом брав участь в спектаклях основного репертуару - «Поживемо - побачимо» Шоу і «Злодій» Мисливського.
Актор Санкт-петербурзького театру ім. Ленсовета
Грає в спектаклях:
|
|
 Георгій Іванович Бурков народився 31 травня 1933 року в Пермі. У 1952 році він поступив на юридичний факультет Пермського університету, де провчився два роки. Одночасно з навчанням Георгій Бурков займався у вечірній студії при Пермському драматичному театрі. З 1954 року він став професійним актором, працював в театрі в Березняках, потім - в Пермському обласному театрі, в Кемеровському театрі. У 1964 році режисер Московського драматичного театру імені К.С. Станіславського Б. Львов-Анохін запросив Буркова в свою трупу. На сцені цього театру актор виступав до 1980 року, потім працював в Московському Художньому Академічному театрі, в Московському драматичному театрі імені Пушкіна, а з 1988 року він був художнім керівником Центру культури ім. В. М. Шукшина. У 1966 році Георгій Бурков вперше знявся в кіно, зігравши епізодичну роль в радянсько-польській картині "Зося". Через рік відбулася зустріч актора з режисером, який багато в чому визначив його творчий шлях в кіно, - Ельдар Рязанов запросив Буркова на невелику роль ретушера Петі в комедії "Зигзаг удачі". У фільмах Ельдара Рязанова Георгій Бурков і зіграв свої кращі ролі - в "Людях-розбійниках" похилого віку і в "Гаражі"; а також невеликі, але колоритні ролі в картинах "Про бідного гусара замовите слово" і "Жорстокий романс". Кращими стали і роботи актора в картинах, поставлених його іншому Василем Шукшиним, - забарвлена комічними фарбами роль "конструктора".
|
|
 Російський кінорежисер, сценарист. Народний артист Росії (1980). Народився 20 серпня 1937 в Москві. У 1957-1959 вчився в Московській Державній консерваторії. У 1965 закінчив режисерський факультет ВГИКа (майстерня М.Ромма) і почав працювати як режисер на «Мосфільмі». Перша самостійна повнометражна постановка - Перший вчитель по Ч.Айтматову (премія за кращу жіночу роль Міжнародного кінофестивалю у Венеції, 1966; премія МКФ в Йері, 1967), що реалістично і разом з тим експресивно відобразила конфлікт нових віянь і патріархальних традицій в киргизькому селі. З того часу Міхалков-Кончаловський плідно працює як сценарист, створюючи сценарії до своїх фільмів, а також до картин інших режисерів (зокрема, до Андрія Рубльова А.Тарковського).
У 1967 Міхалков-Кончаловський поставив в стилістиці «документального реалізму» сільську драму Історія Асі Клячиної, героїнею якого стала невдала самотня колгоспниця по прізвиську Ася-хромоножка. Фільм, що не співпадав з шаблонним трактуванням життя радянського села, піддався численним цензурним поправкам і був покладений «на полицю» (його прокат в оригінальному варіанті відбувся більше двадцяти років опісля). Після досвіду, що так розчаровує, з фільмом на сучасну тему режисер звернувся до екранізації російської літературної класики і створив яскраві кінематографічні аналоги творів І.С.Тургенева (Дворянське гніздо) і А.П.Чехова (Дядя Ваня, приз МКФ в Сан-себастьяні, 1971).
|
|
|
