Зірки вітчизняного кіно

Серебряков Олексій Валерійович

Народився 3 липня 1964г.
У 1986 році закінчив ГИТИС, акторський факультет - курс О.Табакова.
Після закінчення ГИТИСу працював в театр-студії Табакова ("Табакерка"). На даний момент, в основному зайнятий в кіно, грає в "Метро" і антрепризному спектаклі "Новий".

Кіно: Перший фільм - "Вічний заклик" (1973г.) Йому було тринадцять. Він вчився в музичній школі. Якось на ювілей викладача Олексія - Василя Дмитровича Москвічова приїхав кореспондент з "Вечірньої Москви". А у Олексія якраз був урок. В результаті в газеті був опублікований знімок, на котром був і він. В особі Серебрякова асистентки режисерів Володимира Краснопольського і Валерія Ускова виявили схожість з актором Вадимом Спиридоновим. А їм якраз потрібний був виконавець на роль його сина. Вони приїхали в Свіблово, в музичну школу і поставили Олексію фатальне питання: "Хлопчик, хочеш зніматися в кіно?"...

Народився 26 березня 1938 року в селі Чемер Чернігівської області (Україна). Втім, в паспорті фігурує інша дата - 1 квітня, що прокралася в енциклопедії і словники. Так вже трапилося, що тільки до цього дня вдалося зробити запис про новонародженого в найближчій сільраді. Батько, Петренко Василь Олексійович, і мати, Петренко Анастасія Федорівна, займалися селянською працею. Дружина - Галина Кожухова-Петренко, відомий в театральному і кінематографічному світі журналіст, член Союзу письменників, довгий час працювала театральним оглядачем в газеті "Правда"; її часто можна бачити з чоловіком на зйомках, прем'єрах, фестивалях. Дочка від першого шлюбу - Поліна, закінчила музичне училище. Син - Михайло Кожухов, телеведучий.

Олексій Петренко справляє враження людини трудової, грунтовної. Про таких, як він, говорять - рукатий. Він і справді багато що уміє - був слюсарем, матросом, пастухом, навіть меблі сам майструє. І тільки потім, з третьої спроби, поступив вчитися в Харківський театральний інститут, до того "благополучно" провалившись під час вступу до Київського театрального інституту, а в перервах між надходженнями освоював ковальську справу. Закінчив училище в 1961 році, потім служив в Запорізькому музично-драматичному театрі імені Щорса, Донецькому російському драматичному театрі в місті Жданові. Пізніше, хильнувши сповна бід і незгод периферійної сцени, награвшись крихітних, випадкових ролей, перебрався в столичні театри

Poділacь 14 серпня 1978 року.
B 1999 року закінчила ГИТИС, курс B.М.Лeвepтoвa і Б.А.Мopoзoвa.

Грала в aнтpeпpизниx спектаклях:
* "Зимові фантазії Aвдoтьї Максимівни" (по мотивах п'єс A.Ocтpoвcкoгo) - тітка Apінa
* "Peвізop" (H.В. Гоголь) - Унтepoфіцepcька вдова

Сергій Петрович Никоненко народився 16 квітня 1941 року в Москві в сім'ї робітників. У тринадцять років він захопився театром і почав займатися в театральній студії при Палаці піонерів. У 1959 році Сергій Никоненко закінчив десятий клас вечірньої школи і після декількох невдач в театральних вузах поступив на акторський факультет ВГИКа, на курс С.Герасимова і Т.Макарової, де вчився разом з майбутніми зірками радянського кіно - Ларисою Лужіной, Галиною Польських, Євгенієм Жаріковим, Миколою Губенко, Жанною Болотовою. На другому курсі він дебютував в кіно - зіграв у фільмі Сергія Герасимова "Люди і звірі", а першу помітну роль Никоненко виконав в 1967 році в стрічці "Журналіст". У 1968 році він поступив на режисерський факультет ВГИКа, і знову до Герасимова і Макарової.

ЄФРЕМОВ
Олег Миколайович

01.10.1927, Москва - 24.05.2000, Москва

Актор, режисер, сценарист

Народний артист СРСР (1976)
Герой Соціалістичної праці (1987)
Лауреат Державної премії (1969, 1974, 1983 - за театральні роботи)
Приз імені Павла Луспекаєва "Пані успіх" - Фестиваль кіно країн СНД і балтії "Кіношок-97" (Анапа)
Премія "Золотий Овен-97" за внесок в кіномистецтво; Володар спеціального призу жюрі Національної театральної премії "Золота маска-98" за постановку спектаклю "Три сестри" (МХАТ ім. А.П.Чехова)

Народилася 28 липня 1926 року в місті Тайга Новосибірської області. Батько - Макаров Володимир Степанович, працював диктором, був членом Союзу письменників СРСР. Мати - Герман Ганна Іванівна, літературний редактор-кореспондент, працювала завідуючою літературною частиною театру «Червоний факел» в Новосибірську. Перший чоловік - Бондарчук Сергій Федорович, народний артист СРСР, кінорежисер. Другий чоловік, з яким вони вже разом вже більше 30 років, - Перельман Михайло Ізраїльович, доктор медичних наук, професор, дійсний член Російської академії медичних наук, директор Науково-дослідного інституту фтизіопульмонології ММА імені Сеченова. Дочка - Бондарчук Наталія Сергіївна, актриса, кінорежисер, заслужена артистка Росії. Двоє внуків.

Важко сказати, що наштовхує людей на вибір професії. Покликання? Оточення? Випадок? Іноді все разом, іноді щось одне. Перший усвідомлений рух до майбутньої професії у Інни Макарової відбувся в 4-му класі, в Новосибірську, де пройшли її дитинство і юність. У один з днів школярі дізналися, що їх однокласник Міроша Бучин зайняв перше місце на огляді юних талантів в Москві за читання байки. Результатом цього несподіваного для багатьох успіху з'явилося створення в школі драматичного гуртка, і першою роллю, зіграною маленькою Інною Макаровою на сцені, стала безсловесна роль попівни в інсценуванні казки «Про попа і працівника його Балді». Потім послідували нові ролі, традиційне хвилювання перед кожним виходом на сцену, перший успіх, перші аплодисменти.

ЛЕОНОВ-ГЛАДИШЕВ
Євгеній Борисович

Народився 24.08.1952, Вільнюс

Заслужений артист Росії
Лауреат премії Ленінського комсомолу

70-і роки

Євгеній Леонов-Гладишев народився 24 січня 1952 року у Вільнюсі. У 1973 році він закінчив Ленінградський інститут театру, музики і кінематографу (майстерня Василя Васильовича Меркур'єва і Ірини Всеволодівни Меєрхольд) і став актором кіностудії «Ленфільм».

Втім, зніматися в кіно він почав, ще вчившись на останньому курсі інституту. У 1972 році він вперше з'явився на екрані в дитячій пригодницькій драмі режисера Радомира Васильовського «Включить північне сяйво».

Потім послідували: головна роль в кіноповісті Юрія Рогова «Докер», ролі у військових стрічках «Фронт без флангів» і «Фронт за лінією фронту» і ін.