|
 ЄФРЕМОВ
Олег Миколайович
01.10.1927, Москва - 24.05.2000, Москва
Актор, режисер, сценарист
Народний артист СРСР (1976)
Герой Соціалістичної праці (1987)
Лауреат Державної премії (1969, 1974, 1983 - за театральні роботи)
Приз імені Павла Луспекаєва "Пані успіх" - Фестиваль кіно країн СНД і балтії "Кіношок-97" (Анапа)
Премія "Золотий Овен-97" за внесок в кіномистецтво; Володар спеціального призу жюрі Національної театральної премії "Золота маска-98" за постановку спектаклю "Три сестри" (МХАТ ім. А.П.Чехова)
|
|
 25 грудня 1965
Народився на Україні, в місті Миколаєві. Після закінчення школи Ігор зробив спробу поступити в театральний, але невдало. Після чого хлопця забрали служити в Морфлот.
Відслуживши три роки у Владивостоку, Ігор повернувся додому, пропрацював рік, а потім поїхав до Москви знов поступати в театральний.
Удома Ігоря заспокоїв батько: «Ну, нічого, зате в Ленінграді поступиш». Так воно і вийшло.
приїхав до Петербургу з України. Відслужив три роки у флоті і ще рік попрацював, а потім поїхав до Москви. Шулік, що набирав тоді акторський курс його запитав: "Ігор, а які у вас були оцінки?" -"Ну, трійки, і що?" - відповів Ліфанов, і його, звичайно, не прийняли. Повернувся додому, і отець сказав: "Ну, нічого, зате в Ленінграді поступиш". І дійсно, Петров в ЛГИТМіК узяв Ігоря відразу. Закінчивши Лгитмік, відразу ж був прийнятий в одну з кращих театральних труп. Більше десяти років пропрацював в БДТ ім. Р. А. Товстоногова. Але широкій аудиторії знайомий перш за все по ролях в серіалах. Ігор Ліфанов зіграв цілу банду найрізноманітніших лиходіїв - від ватажка до рядового кілера-одинака.
|
|
 ЛЕОНОВ-ГЛАДИШЕВ
Євгеній Борисович
Народився 24.08.1952, Вільнюс
Заслужений артист Росії
Лауреат премії Ленінського комсомолу
70-і роки
Євгеній Леонов-Гладишев народився 24 січня 1952 року у Вільнюсі. У 1973 році він закінчив Ленінградський інститут театру, музики і кінематографу (майстерня Василя Васильовича Меркур'єва і Ірини Всеволодівни Меєрхольд) і став актором кіностудії «Ленфільм».
Втім, зніматися в кіно він почав, ще вчившись на останньому курсі інституту. У 1972 році він вперше з'явився на екрані в дитячій пригодницькій драмі режисера Радомира Васильовського «Включить північне сяйво».
Потім послідували: головна роль в кіноповісті Юрія Рогова «Докер», ролі у військових стрічках «Фронт без флангів» і «Фронт за лінією фронту» і ін.
|
|
 Російський кінорежисер, сценарист. Народний артист Росії (1980). Народився 20 серпня 1937 в Москві. У 1957-1959 вчився в Московській Державній консерваторії. У 1965 закінчив режисерський факультет ВГИКа (майстерня М.Ромма) і почав працювати як режисер на «Мосфільмі». Перша самостійна повнометражна постановка - Перший вчитель по Ч.Айтматову (премія за кращу жіночу роль Міжнародного кінофестивалю у Венеції, 1966; премія МКФ в Йері, 1967), що реалістично і разом з тим експресивно відобразила конфлікт нових віянь і патріархальних традицій в киргизькому селі. З того часу Міхалков-Кончаловський плідно працює як сценарист, створюючи сценарії до своїх фільмів, а також до картин інших режисерів (зокрема, до Андрія Рубльова А.Тарковського).
У 1967 Міхалков-Кончаловський поставив в стилістиці «документального реалізму» сільську драму Історія Асі Клячиної, героїнею якого стала невдала самотня колгоспниця по прізвиську Ася-хромоножка. Фільм, що не співпадав з шаблонним трактуванням життя радянського села, піддався численним цензурним поправкам і був покладений «на полицю» (його прокат в оригінальному варіанті відбувся більше двадцяти років опісля). Після досвіду, що так розчаровує, з фільмом на сучасну тему режисер звернувся до екранізації російської літературної класики і створив яскраві кінематографічні аналоги творів І.С.Тургенева (Дворянське гніздо) і А.П.Чехова (Дядя Ваня, приз МКФ в Сан-себастьяні, 1971).
|
|
 Сміранін Анатолій Анатолійович
Народився 30 жовтня 1979 року в місті Москві, в сім'ї акторів.
Бабуся з дідусем теж актори.
У 2002 році закінчив В.Т.У. ім. М. Щепкіна (курс В.М.Бейліс і В.Н.Іванова).
Актор Театру "Сфера".
Спектаклі і ролі:
* "Дон Жуан" - Дон Жуан
* "Фантомні болі" - Дмитро
* "Запрошення в замок" - Орас, Федерік
* "Справжнє життя Себастьяна Найта" - Владимир
* "Весняна казка" - Мзгирь
Життєве кредо: "Я сподіваюся себе ще якось показати. Сподіваюся, що у мене все ще попереду."
|
|
 Народився 26 березня 1938 року в селі Чемер Чернігівської області (Україна). Втім, в паспорті фігурує інша дата - 1 квітня, що прокралася в енциклопедії і словники. Так вже трапилося, що тільки до цього дня вдалося зробити запис про новонародженого в найближчій сільраді. Батько, Петренко Василь Олексійович, і мати, Петренко Анастасія Федорівна, займалися селянською працею. Дружина - Галина Кожухова-Петренко, відомий в театральному і кінематографічному світі журналіст, член Союзу письменників, довгий час працювала театральним оглядачем в газеті "Правда"; її часто можна бачити з чоловіком на зйомках, прем'єрах, фестивалях. Дочка від першого шлюбу - Поліна, закінчила музичне училище. Син - Михайло Кожухов, телеведучий.
Олексій Петренко справляє враження людини трудової, грунтовної. Про таких, як він, говорять - рукатий. Він і справді багато що уміє - був слюсарем, матросом, пастухом, навіть меблі сам майструє. І тільки потім, з третьої спроби, поступив вчитися в Харківський театральний інститут, до того "благополучно" провалившись під час вступу до Київського театрального інституту, а в перервах між надходженнями освоював ковальську справу. Закінчив училище в 1961 році, потім служив в Запорізькому музично-драматичному театрі імені Щорса, Донецькому російському драматичному театрі в місті Жданові. Пізніше, хильнувши сповна бід і незгод периферійної сцени, награвшись крихітних, випадкових ролей, перебрався в столичні театри
|
КРАВЧЕНКО Олексій Євгенійович (10. 10. 1969), актор.
Закінчив Театральне училище імені Б.В.Щукина. Актор театру ім. Вахтангова.
Скільки б ролей не зіграв Олексій Кравченко, перш за все згадуватимуть його дебют у фільмі Елема Климова "Йди і дивися". Про картину і актора тоді багато писали і сперечалися. "Ще жодне інтерв'ю не обходилося без питання про те, як я потрапив в картину Елема Клімова, - говорить Олексій, - і практично всі обережно цікавляться тим, як зйомки вплинули на мою психіку. Яких тільки чуток не ходило після фільму. Говорили, що Льоша Кравченко з'їхав глузду, а Елем Клімов повісився. Напевно, без пліток не обходиться жодна картина. І мене такі розмови вже не дратують". У кіно Олексій потрапив просто - по оголошенню. Його друг почув по радіо про те, що серед 14-річних хлопчиськ кіностудія "Мосфільм" проводить конкурсний відбір на головну роль в новий фільм. Олексій пішов за компанію з приятелем. І, як повелося, з тисячі інших на роль затвердили його. Ніяких нервових зривів під час зйомок картини у Олексія не було. Було інше - жорстока дієта і відчуття нескінченної втоми. Постійно хотілося їстиі спати. Заради зйомок останніх кадрів, в яких його герой стає, немов сімдесятирічний старий, сивим, Олексія фарбували стійкою імпортною фарбою. "Я прийшов в школу - худий і сивий. Однокласники трохи нашепталися у мене за спиною. А потім, зрозумівши, що, окрім кольору волосся, в мені нічого не змінилося, почали до мене відноситися, як раніше". Спокійно закінчивши восьмий клас, Олексій поступив в технікум. Про кіно і сцену не подумував. Тоді він захоплювався музикою, складав і записував пісні, створював разом зі своїми друзями музичні групи. Періодично вони розпадалися, і муки творчості починалися наново. Все це продовжувалося до тих пір, поки Олексія не призвали до армії. "Я активно займався спортом. Прийшов у військкомат і заявив, що хочу служити в морській піхоті. Наївний був.
Мені всі посміхалися і кивали. І поки летів дев'ять годин до Владивостока, думав, що тепер я морський піхотинець. Прилетів. Построїли нас і сказали: "Здрастуйте, товариші підводники". І я зрозумів, що потрапив на три роки". І хоча служити його визначили в наземну частину, легше від цього не ставало. Але і там Олексій вмудрявся займатися музикою і навіть сколотив зі своїх однополчан групу. Художньою самодіяльністю "підводники" займалися з дозволу офіцерів. Командир частини, в якій служив рядовий Кравченко, бачив фільм Клімова і не переставав дивуватися, яким чином москвич, що зіграв в 14 років головну роль у фільмі у одного з кращих режисерів, вмудрився загриміти в армію. Дивувалися та інші, коли, відслуживши, Олексій влаштувався на роботу в один з нових кооперативів. І якийсь час робив дахи на московських новобудовах. І лише в 21 рік, піддавшись на вмовляння дружини і Елема Климова, він подав документи в Щукінське училище. І поступив. Ще студентом його запросили в Театр Вахтангова на велику роль в спектакль по п'єсі Горького "Варвари". І якщо в театрі все складалося добре, то в кіно ролей не було майже п'ятнадцять років. Знову на екрані Олексій Кравченко з'явився лише три роки тому в ролику "Російського проекту" Дениса Евстігнєєва. Він зіграв солдата-новобранця, який стояв в почесній варті на Червоній площі, а навколо бушував натовп: "Діма, помахай мамі!" Потім була одна з головних ролей у фільмі того ж Евстігнєєва "Мама". "Коли знімальну групу перший раз зібрали разом, я дуже нервувався, мені належало зніматися з такими акторами, як Мордюкова, Меньшиков, Миронов, Машков. Крилов Міша курив і трясся, і я зубами стукав. Але все склалося просто чудово. У мене від зйомок залишилися дуже теплі спогади. Нонна Вікторівна взагалі до нас, як до синів, відносилася. Вони у всьому мені допомагали, і я відчував себе, як в справжній сім'ї". До речі, у фільмі Евстігнєєва, де Кравченко зіграв снайпера, його красива рушниця була справжньою, а ось оптичний приціл - бутафорським. Він був прикручений до стовбура величезними гвинтами, і в нього нічого не було видно. "У фільмі зробили дуже класний звук пострілу. Справжня гвинтівка стріляє - як батіг клацає. Насправді моя рушниця просто бабахала.
Епізод, де я стріляю по кремлівських зірках, знімали на Новому Арбаті, на горищі одного з будинків. Від першого пострілу я оглохнув, а на вулиці у всіх машин спрацювала сигналізація. А дублів було декілька". Після "Мами" на Олексія буквально посипалися пропозиції від кінорежисерів. Він зіграв у фільмі Олександра Суріна "Квіти від переможців" і в картині із страшною назвою "Рейнджер з атомної зони". Знявся в новому фільмі Георгія Данелія "Фортуна", де зіграв головну роль. Зараз знов грає головну роль в картині молодих пітерських режисерів Кравчука і Фетінга "Різдвяна містерія". "Останнім часом я знімався в бойовиках і грав м"язистих героїв. Зараз пробую себе в інших жанрах. У фільмі Данелії мій герой не воює і не б'ється. Всього один раз я хапаю за грудки Володю Ільіна, але він тут же утикатиме в мене пістолет. На цьому мої бойові дії закінчуються. Та і в "Різдвяній містерії" у мене мирна професія. Я граю лялькаря". Для останньої ролі Олексію навіть довелося сісти на дієту. Втім, до цього йому не звикати. Кілька років тому актор так активно нарощував м'язи і качався, що почав важити 120 кілограмів, чим убив своїх колег по театру. А потім раптом втратив інтерес до спортивного залу, вирішивши, що залишатись в іміджі героя-громили нудно. Буквально за рік актор схуд і пострункішав, чим шокував глядачів. Після спектаклів до нього підходили люди і цікавилися: "Леша, що з вами трапилося? Ви захворіли?" Публіка злякалася не дарма: його звикли бачити в ролях сильних і упевнених в собі людей. Зовні він дійсно схожий на супермена. Але характер у таких чоловіків завжди м'який. "Я за вдачею самоїд. Мені ніколи не подобається те, що я роблю. Намагаюся з цим боротися, але це непереможно". Він часто червоніє, бентежиться. Абсолютно не уміє брехати. Не любить зиму. І мріє, щоб його син Альоша займався іноземними мовами. |
|
 Гусман Юлій Соломонович
Народився в 1943 році, в місті Баку Азербайджанською РСР в сім'ї військового лікаря.
Освіта вища. З 1960 по 1966 рік вчився в Азербайджанському Медичному Інституті ім. Наріманова. З 1967 по 1970 вчився в аспірантурі при інституті удосконалення лікарів Мінохоронздоров'я СРСР. Лікар-психіатр.
З 1965 по 1968 рік працював інструктором, а потім завідуючим сектором ЦК ВЛКСМ Азербайджану.
У студентські роки захоплювався художньою самодіяльністю. У 1965-1972 рр. Був капітаном бакинської команди КВН - неодноразового чемпіона СРСР і володаря Кубка "Чемпіон чемпіонів КВН".
У 1973 році закінчив Вищі курси режисерів і сценаристів Держкіно СРСР.
З 1973 по 1988 рік працював на кіностудії "Азербайджанфільм" режисером-постановником, поставив художні фільми: "Одного прекрасного дня" по Максуду Ібрагимбекову, "Дачний будиночок для однієї сім'ї" по Рустаму Ібрагімбекову, "Крижина в теплому морі", "Що таке Єралаш?" і "Не бійся, я з тобою!" (двосерійний мюзикл за сценарієм Валерія Фріда).
|
|
 Сергій Петрович Никоненко народився 16 квітня 1941 року в Москві в сім'ї робітників. У тринадцять років він захопився театром і почав займатися в театральній студії при Палаці піонерів. У 1959 році Сергій Никоненко закінчив десятий клас вечірньої школи і після декількох невдач в театральних вузах поступив на акторський факультет ВГИКа, на курс С.Герасимова і Т.Макарової, де вчився разом з майбутніми зірками радянського кіно - Ларисою Лужіной, Галиною Польських, Євгенієм Жаріковим, Миколою Губенко, Жанною Болотовою. На другому курсі він дебютував в кіно - зіграв у фільмі Сергія Герасимова "Люди і звірі", а першу помітну роль Никоненко виконав в 1967 році в стрічці "Журналіст". У 1968 році він поступив на режисерський факультет ВГИКа, і знову до Герасимова і Макарової.
|
|
 Народився 8 листопада 1929 року
Помер 27 квітня 1994 року
Народний артист СРСР (1978)
Лауреат Державної премії СРСР (1978, за театральні роботи)
Лауреат Державної премії РРФСР імені Братів Васильєвих (1984, за участь у фільмі "Зупинився поїзд")
Народився в Приволжську Івановської області. Отець - директор сільгосптехнікуму. Мати - агроном.
Мама Олега, Надія Андріївна, назвала свого старшого сина на честь бельгійського наслідного принца Альберта, який вразив її уяву під час свого візиту до Москви. Але в дитинстві всі звали його Аліком, а в школі-студії МХАТ почали звати Олегом. Так і пішло, хоча в паспорті він завжди залишався Альбертом.
У 1951 році Олег Борисов закінчив Школу-студію при МХАТ і став актором Київського російського драматичного театру імені Лесі Українки.
|
|
|
