|
 ЕТУШ
Володимир Абрамович
Народився 06.05.1922 (1923 по паспорту)
Народний артист СРСР (1984)
Лауреат премії російських ділових кіл "Кумир" (2000, "За високе служіння мистецтву")
День народження
Володимир Етуш народився в Москві 6 травня 1922 року. Отець - Абрам Етуш - був власником невеликого галантерейного виробництва, мама - Раїса Етуш - не працювала до тих пір, поки батька не заарештували. Через декілька років ув'язнення батька відпустили.
З роком народження Владимира вийшла деяка неув'язочка. Сам актор розповідає про це так: "Я народився 6 травня 1922 року. Але в паспорті дата народження - - 23-й рік. Тоді хлопчикам батьки, оформляючи документи, нерідко один рік "списували", щоб до армії хлопець міг окріпнути і піти на службу зрілішим. Але я і так виріс не кволим, тому заощадженим роком користуватися не почав. Перед школою мені через суд повернули реальний вік, і вчився я вже як уродженець 22-го року. А під час війни, повернувшись після поранення з фронту, почав оформляти цивільні документи, але зумів відшукати лише метрику з 23-м роком. Ось по ній мені і видали паспорт. Отже вважайте, як зручніше".
|
|
 Олександр Семчев народився 15 квітня 1969 року в місті Горішній Волочок Тверської області. З дитинства любив смішити однолітків, займався в ляльковому кружку, вів дискотеки. Дебютував на сцені в віці десяти років в ролі Баби Яги.
Навчання і кар'єра
Після армії працював на перших ролях в місцевому драмтеатрі, куди одного разу навідалися викладачі з Шукінського училища. Вони подивилися спектакль і запросили Семчева до Москви.
Після закінчення училища Олександр Семчев декілька місяців пропрацював в «Сатириконі», а потім сам Олег Єфремов запросив його в МХАТ імені Чехова, де актор грає багато і в найрізноманітніших жанрах. Серед його театральних ролей: Бутон в спектаклі «Кабала святош», Холмов в «Новому американцеві» (за п'єсою С.Довлатова), охоронець Жона в «Антигоні» (за п'єсою Ж. Ануя). За одну з робіт Семчев був висунутий на театральну премію «Чайка» в номінації «Усмішка року».
Прославився актор в рекламних роликах «Здрассссьте» і «Пиво пив» в образах безглуздих товстунів. І ця слава тільки дратує Семчева, не дивлячись на впізнаваність, призи та зліт акторської кар'єри.
|
Василевський Олександр
Народився в 1976 році.
Закінчив ВГИК(акторський факультет) 2005.
Працював каскадером, займався боксом, брав участь в музичних рок-проектах як автор і виконавець власних пісень.
Ролі в кіно:
Прибуття потягу (кіноальманах) (1995)
роль: головний герой в молодості
"Трофим'"
Багровий колір снігопаду (2006)
роль: молодий Трофим
Молоді і злі (2006)
роль: Стьопа Кукін
Операція (2006)
Флеш.ка (2006)
епізодична роль: Сашок
Поліція Хоккайдо. Російський відділ (2007) |
|
 Серебряков Олексій Валерійович
Народився 3 липня 1964г.
У 1986 році закінчив ГИТИС, акторський факультет - курс О.Табакова.
Після закінчення ГИТИСу працював в театр-студії Табакова ("Табакерка"). На даний момент, в основному зайнятий в кіно, грає в "Метро" і антрепризному спектаклі "Новий".
Кіно: Перший фільм - "Вічний заклик" (1973г.) Йому було тринадцять. Він вчився в музичній школі. Якось на ювілей викладача Олексія - Василя Дмитровича Москвічова приїхав кореспондент з "Вечірньої Москви". А у Олексія якраз був урок. В результаті в газеті був опублікований знімок, на котром був і він. В особі Серебрякова асистентки режисерів Володимира Краснопольського і Валерія Ускова виявили схожість з актором Вадимом Спиридоновим. А їм якраз потрібний був виконавець на роль його сина. Вони приїхали в Свіблово, в музичну школу і поставили Олексію фатальне питання: "Хлопчик, хочеш зніматися в кіно?"...
|
|
 Народився 26 березня 1938 року в селі Чемер Чернігівської області (Україна). Втім, в паспорті фігурує інша дата - 1 квітня, що прокралася в енциклопедії і словники. Так вже трапилося, що тільки до цього дня вдалося зробити запис про новонародженого в найближчій сільраді. Батько, Петренко Василь Олексійович, і мати, Петренко Анастасія Федорівна, займалися селянською працею. Дружина - Галина Кожухова-Петренко, відомий в театральному і кінематографічному світі журналіст, член Союзу письменників, довгий час працювала театральним оглядачем в газеті "Правда"; її часто можна бачити з чоловіком на зйомках, прем'єрах, фестивалях. Дочка від першого шлюбу - Поліна, закінчила музичне училище. Син - Михайло Кожухов, телеведучий.
Олексій Петренко справляє враження людини трудової, грунтовної. Про таких, як він, говорять - рукатий. Він і справді багато що уміє - був слюсарем, матросом, пастухом, навіть меблі сам майструє. І тільки потім, з третьої спроби, поступив вчитися в Харківський театральний інститут, до того "благополучно" провалившись під час вступу до Київського театрального інституту, а в перервах між надходженнями освоював ковальську справу. Закінчив училище в 1961 році, потім служив в Запорізькому музично-драматичному театрі імені Щорса, Донецькому російському драматичному театрі в місті Жданові. Пізніше, хильнувши сповна бід і незгод периферійної сцени, награвшись крихітних, випадкових ролей, перебрався в столичні театри
|
КРАВЧЕНКО Олексій Євгенійович (10. 10. 1969), актор.
Закінчив Театральне училище імені Б.В.Щукина. Актор театру ім. Вахтангова.
Скільки б ролей не зіграв Олексій Кравченко, перш за все згадуватимуть його дебют у фільмі Елема Климова "Йди і дивися". Про картину і актора тоді багато писали і сперечалися. "Ще жодне інтерв'ю не обходилося без питання про те, як я потрапив в картину Елема Клімова, - говорить Олексій, - і практично всі обережно цікавляться тим, як зйомки вплинули на мою психіку. Яких тільки чуток не ходило після фільму. Говорили, що Льоша Кравченко з'їхав глузду, а Елем Клімов повісився. Напевно, без пліток не обходиться жодна картина. І мене такі розмови вже не дратують". У кіно Олексій потрапив просто - по оголошенню. Його друг почув по радіо про те, що серед 14-річних хлопчиськ кіностудія "Мосфільм" проводить конкурсний відбір на головну роль в новий фільм. Олексій пішов за компанію з приятелем. І, як повелося, з тисячі інших на роль затвердили його. Ніяких нервових зривів під час зйомок картини у Олексія не було. Було інше - жорстока дієта і відчуття нескінченної втоми. Постійно хотілося їстиі спати. Заради зйомок останніх кадрів, в яких його герой стає, немов сімдесятирічний старий, сивим, Олексія фарбували стійкою імпортною фарбою. "Я прийшов в школу - худий і сивий. Однокласники трохи нашепталися у мене за спиною. А потім, зрозумівши, що, окрім кольору волосся, в мені нічого не змінилося, почали до мене відноситися, як раніше". Спокійно закінчивши восьмий клас, Олексій поступив в технікум. Про кіно і сцену не подумував. Тоді він захоплювався музикою, складав і записував пісні, створював разом зі своїми друзями музичні групи. Періодично вони розпадалися, і муки творчості починалися наново. Все це продовжувалося до тих пір, поки Олексія не призвали до армії. "Я активно займався спортом. Прийшов у військкомат і заявив, що хочу служити в морській піхоті. Наївний був.
Мені всі посміхалися і кивали. І поки летів дев'ять годин до Владивостока, думав, що тепер я морський піхотинець. Прилетів. Построїли нас і сказали: "Здрастуйте, товариші підводники". І я зрозумів, що потрапив на три роки". І хоча служити його визначили в наземну частину, легше від цього не ставало. Але і там Олексій вмудрявся займатися музикою і навіть сколотив зі своїх однополчан групу. Художньою самодіяльністю "підводники" займалися з дозволу офіцерів. Командир частини, в якій служив рядовий Кравченко, бачив фільм Клімова і не переставав дивуватися, яким чином москвич, що зіграв в 14 років головну роль у фільмі у одного з кращих режисерів, вмудрився загриміти в армію. Дивувалися та інші, коли, відслуживши, Олексій влаштувався на роботу в один з нових кооперативів. І якийсь час робив дахи на московських новобудовах. І лише в 21 рік, піддавшись на вмовляння дружини і Елема Климова, він подав документи в Щукінське училище. І поступив. Ще студентом його запросили в Театр Вахтангова на велику роль в спектакль по п'єсі Горького "Варвари". І якщо в театрі все складалося добре, то в кіно ролей не було майже п'ятнадцять років. Знову на екрані Олексій Кравченко з'явився лише три роки тому в ролику "Російського проекту" Дениса Евстігнєєва. Він зіграв солдата-новобранця, який стояв в почесній варті на Червоній площі, а навколо бушував натовп: "Діма, помахай мамі!" Потім була одна з головних ролей у фільмі того ж Евстігнєєва "Мама". "Коли знімальну групу перший раз зібрали разом, я дуже нервувався, мені належало зніматися з такими акторами, як Мордюкова, Меньшиков, Миронов, Машков. Крилов Міша курив і трясся, і я зубами стукав. Але все склалося просто чудово. У мене від зйомок залишилися дуже теплі спогади. Нонна Вікторівна взагалі до нас, як до синів, відносилася. Вони у всьому мені допомагали, і я відчував себе, як в справжній сім'ї". До речі, у фільмі Евстігнєєва, де Кравченко зіграв снайпера, його красива рушниця була справжньою, а ось оптичний приціл - бутафорським. Він був прикручений до стовбура величезними гвинтами, і в нього нічого не було видно. "У фільмі зробили дуже класний звук пострілу. Справжня гвинтівка стріляє - як батіг клацає. Насправді моя рушниця просто бабахала.
Епізод, де я стріляю по кремлівських зірках, знімали на Новому Арбаті, на горищі одного з будинків. Від першого пострілу я оглохнув, а на вулиці у всіх машин спрацювала сигналізація. А дублів було декілька". Після "Мами" на Олексія буквально посипалися пропозиції від кінорежисерів. Він зіграв у фільмі Олександра Суріна "Квіти від переможців" і в картині із страшною назвою "Рейнджер з атомної зони". Знявся в новому фільмі Георгія Данелія "Фортуна", де зіграв головну роль. Зараз знов грає головну роль в картині молодих пітерських режисерів Кравчука і Фетінга "Різдвяна містерія". "Останнім часом я знімався в бойовиках і грав м"язистих героїв. Зараз пробую себе в інших жанрах. У фільмі Данелії мій герой не воює і не б'ється. Всього один раз я хапаю за грудки Володю Ільіна, але він тут же утикатиме в мене пістолет. На цьому мої бойові дії закінчуються. Та і в "Різдвяній містерії" у мене мирна професія. Я граю лялькаря". Для останньої ролі Олексію навіть довелося сісти на дієту. Втім, до цього йому не звикати. Кілька років тому актор так активно нарощував м'язи і качався, що почав важити 120 кілограмів, чим убив своїх колег по театру. А потім раптом втратив інтерес до спортивного залу, вирішивши, що залишатись в іміджі героя-громили нудно. Буквально за рік актор схуд і пострункішав, чим шокував глядачів. Після спектаклів до нього підходили люди і цікавилися: "Леша, що з вами трапилося? Ви захворіли?" Публіка злякалася не дарма: його звикли бачити в ролях сильних і упевнених в собі людей. Зовні він дійсно схожий на супермена. Але характер у таких чоловіків завжди м'який. "Я за вдачею самоїд. Мені ніколи не подобається те, що я роблю. Намагаюся з цим боротися, але це непереможно". Він часто червоніє, бентежиться. Абсолютно не уміє брехати. Не любить зиму. І мріє, щоб його син Альоша займався іноземними мовами. |
|
 Станіслав Сергійович Говорухін. Народився в місті Березники Пермської області.
У 1958 році він закінчив геологічний факультет Казанського університету, працював геологом, потім був журналістом і режисером Казанської телестудії. Після закінчення в 1966 році режисерського факультету ВГИКа, де він вчився в майстерні Я.Сегеля, Станіслав Говорухін почав працювати на Одеській кіностудії.
З 1987 року режисер кіноконцерну "Мосфільм". Був членом Союзу кінематографістів СРСР.
У 1988 р. брав участь в організації міжнародного фестивалю жанрового кіно "Золотий Дюк" в Одесі.
З грудня 1991 р. - член Конфедерації союзу кінематографістів. Був кандидатом на виборах у Федеральні збори РФ від Демократичної партії Росії.
|
Шакуров Сергій Каюмовіч
Народний артист РРФСР (1991).
Народився 1 січня 1942 року в Москві.
Закінчив студію при Центральному дитячому театрі (1964). З 1964 - актор драматичного театру на Малій Бронній, з 1965 - Центрального академічного театру Радянської Армії, з 1971 - драматичного театру ім. К.С.Станіславського.
Лауреат Державної премії СРСР (1980, за участь у фільмі "Смак хліба").
Лауреат Всесоюзного кінофестивалю в номінації "Премії за кращі акторські роботи" за 1988 рік.
Лауреат премії "Золотий Орел" за кращу чоловічу роль в телевізійному кіно в 2006 році. |
|
 12 листопада 1935
Закінчила Всесоюзний державний інститут кінематографії (1958, майстерня С. Герасимова і Т. Макарової). Актриса Театру-студії кіноактора (до 1964), театру "Сучасник" (1964-1966), Госконцерта (1966-1969).
Краща актриса 1983 року за наслідками опиту журналу "Радянський екран".
Народна артистка СРСР (1983).
Орден "За заслуги перед Вітчизною" IV ступеня (2000).
Ще в часи радянської влади стала всенародною улюбленкою, суперзіркою вітчизняного кіно і примадонною радянської, а зараз і російської естради. Проте за зовнішнім блиском ховалася дуже непроста, деколи трагічна доля, яка припала на долю цієї чудової актриси і співачки. Їй довелося пережити розчарування і зраду близьких людей, у неї траплялися творчі невдачі і простої. Це зараз її уваги добиваються всі знаменитості, але були часи, коли її не бачили впритул і вважали недалекою провінціалкою, яка наважилася заявити свої права бути особою в мистецтві. Після першої ж ролі у фільмі Е.Рязанова «Карнавальна ніч» навколо імені Гурченко почали складатися всілякі міфи. Один, самий, мабуть, поширений з них, полягав в тому, що актриса вона середня, її успіх у фільмі випадковий, тому ніхто з серйозних режисерів і не запрошує її зніматися.
|
|
 Народився 17 травня 1932 року.
У 1956 році закінчив Московський енергетичний інститут, отримавши кваліфікацію електроенергетика. У 1966 - режисерський факультет Державного інституту театрального мистецтва, курс Марії Йосипівни Кнебель.
Майстер пантоміми, один із засновників Студентського театру МГУ. Завідувач єдиною в світі кафедрою пантоміми і пластичної культури театру Академії перепідготовки працівників мистецтва, професор. Виконавець невеликих ролей у фільмах "Ласкаво просимо, або стороннім вхід заборонений", "Ти - мені, я - тобі", "Безіменна зірка".
Заслужений діяч мистецтв Росії.
|
|
|
