Зірки вітчизняного кіно

Олександр Панкратов-Чорний

Портрет Свій шлях в мистецтво Панкратов-Чорний почав достатньо рано. Він народився в бідній багатодітній сім'ї, в якій діти не знали, що таке відчуття ситості. Брат і сестра Саші навіть загинули з голоду. Батько хоча і повернувся з війни живим, але в 1952 році помер від старих ран, мати вибивалася з сил і ледве зводила кінці з кінцями. Тому, поступаючи після закінчення семирічки в Горьковське театральне училище, Панкратов-Чорний знав, що допомагати йому буде нікому. Треба навчитися розраховувати тільки на самого себе.

Згадує актор: "У дитинстві жили бідно - мати одна нас ростила. Та і коли я в 13 років втік з будинку в театральне училище поступати, краще не стало. Мама з сестричкою присилала мені кожного тижня посилку з шматочком сала, картоплею і величезним листом. Місцеві хлоп'ята запримітили, що я кожного тижня по величезній посилці отримую, вирішили, що я багатий, і одного разу підкараулили, побили і відібрали батьківське послання. Добрався я напівживим до квартири. І раптом дзвінок! Дивлюся - знову хлопчаки. А вони з ноги на ногу переминаються, протягують мені посилку: "Хлопець, ти вже не сердься!" Мабуть, побачили убогість - соромно стало."

 

Олена Сафонова

Портрет Сафонова Олена Всеволодівна

Народилася 14 червня 1956 року в Ленінграді. Дочку відомого актора В.Сафонова і режисера «Мосфільма» В.Рубльової.
Після школи два роки працювала бібліотекарем, а потім поступила на акторський факультет ВГИКа. Але, проачившись там два роки, повернулася до Ленінграда, де продовжила навчання в Інституті театру, живопису і кіно (нині Санкт-петербурзька державна академія театрального мистецтва).
Після закінчення в 1981 році ЛГИТМіКу один сезон працювала в театрі імені В.Комісаржевської.
Дебютувала в кіно роллю Любимі у фільмі «Шукаю мою долю» (1974). Образ співачки Соломії Крушельніцької у фільмі «Повернення Батерфляй» (1982, реж. О.Фіалко) став заявкою акторської теми Сафонової: сильна жінка в ситуації вибору між особистим щастям і емансипованим існуванням. Проте справді всенародне визнання принесла Олені роль Ольги в «Зимовій вишні» (1985, реж. І.Масленников). Цей фільм приніс широку популярність і визнання колег по мистецтву.

 

Олександр Абдулов

Портрет Абдулов Олександр Гаврилович народився 29.05.1953, у м. Тобольськ. Народний артист Росії (1991). Заслужений артист РРФСР (1986). Кавалер ордена Пошани (1997).

Народився в театральній сім'ї. Батько - Гаврило Абдулович (у інших джерелах Гаврило Данилович) - режисер театру у Фергані. Мати - Людмила Олександрівна - гример. Мама Олександра - Людмила Олександрівна згадує: "У мене вже були два сини, і третього хлопчика я ніяк не хотіла. Як дізналася, що знову хлопчисько, пішла на медкомісію, вирішила робити аборт. Але лікарі, щоб умовити мене народити, сказали, що буде дівчинка". Проте у Абдулових знов народився хлопчик. Третього сина назвали Олександром.

 

Тетяна Кравченко

Портрет Народилася 9 грудня 1953 року в місті Донецьку.
У 1976 році закінчила Школу-студію (ВУЗ) ім. Вл.І.Немировича-Данченко при МХАТі ім. А.П.Чехова (курс Масальського і Тарасової) і була прийнята в театр ЛЕНКОМ, де працює і донині.
Народна артистка Росії (2002).

Ролі в театрі:
* Надія - «Мої надії» М. Шатрова
* Сапожникова - «Революційний етюд» М. Шатрова
* Глумова - «Мудрец» А. Островського
* Глорія - «Дорога Памелла» Д. Патріка
* Дівчина, схожа на ангела, - «Жорстокі ігри» А. Арбузова
* Марселіну - «Божевільний день, або Одруження Фігаро» П. Бомарше
* Ліза Манілова і Коробочка - «Містифікація» Н. Гоголя
* Балакирева - «Блазень Балакирев» Р. Горіна.

 

Світлана Світлична

Портрет Народилася в місті Ленінакане Вірменської РСР. Отець - Світличний Опанас Михайлович. Мати - Золотарева Марія Федорівна. Чоловік - Івашов Володимир Сергійович (1939-1995). Сини - Олексій (1961 р.н.) і Олег (1972 р.н.).

Під час війни сім'я якийсь час жила в районному центрі Коломак Харківській області, потім перебралася в місто Ахтирку Сумській області. Там Світлана пішла в 1-й клас (на стіні школи зараз висить дошка, на якій написано, що тут вчилася актриса Світлана Світлична).

 

Раїса Рязанова

Портрет Рязанова Раїса Іванівна

31 жовтня 1944
Народилася в місті Петропавловськ в Казахстані. Закінчила Державний інститут театрального мистецтва ім. А. В. Луначарського (1969). З 1969 працювала по договорах, з 1979 - актриса кіностудії ім. М. Горького. Лауреат Державної премії СРСР (1981 - за роль Антоніни у фільмі "Москва сльозам не вірить"). Заслужена артистка Росії (1993).

 

Юлія Меньшова

Портрет Юлія Володимирівна Меньшова

народилася - 28 липня 1969 Москва

Дочка знаменитої актриси Вери Алентової і Володимира Меньшова. Закінчила Школу-студію МХАТ (1990, акторська майстерня А. Калягіна). У 1990-1994 - актриса МХАТ ім. А. Чехова. Ведуча телепередачі "Я сама".

З 1994 року працює на каналі «ТБ-6 Москва» в програмі «Моє кіно». З 1995 року - ведуча і продюсер програми «Я сама» на НТВ. З березня 1997 року - заступник директора каналу «ТБ-6 Москва», що управляє службою виробництва і підготовки програм. З липня 1998 року - керівник дирекції виробництва програм Московської незалежної мовної корпорації. З 2001 року - керівник продюсерського центру «Студія Юлії Меньшової». Грає в антрепризах («Нетяма», «День палтуса»). Лауреат телевізійної премії «ТЕФІ» (1999).

 

Ельдар Рязанов

Портрет Ельдар Рязанов народився 18 листопада 1927 в Куйбишеві. У 1950 закінчив режисерський факультет ВГИКу (майстерня Г.Козінцева). У 1950-1955 працював режисером на ЦСДФ, знімав сюжети для кіножурналів («Піонерія», «Радянський спорт», «Новини дня»), поставив декілька документальних картин. З 1955 - режисер «Мосфільму». Свій перший повнометражний художній фільм («Карнавальна ніч») Рязанов поставив в жанрі музичної комедії-ревю, проте справжнім відкриттям картини стали її сатиричні образи (завідувач клубом Огурцов у виконанні І.Ільінського, лектор - актор С.Філіппов). Фільм не тільки очолив список найбільш касових картин 1956 року, але і увійшов до «золотого фонду» вітчизняної комедії.

Наступна постановка Рязанова - цього разу в жанрі ліричної комедії («Дівчина без адреси») - також мала хороший успіх в прокаті. Спроба ввести в комедійний сюжет елементи фантастики і відверту ексцентрику («Людина нізвідки») викликала незадоволеність кінематографічних начальників: у пригодах фантастичного дикуна (С.Юрський) в сучасній Москві побачили елемент «безглуздого трюкацтва» і «вульгарності», через що фільм фактично не дійшов до глядача. Принципово іншу екранну долю мала музично-історична комедія «Гусарська балада». Далеко не виграшний в плані режисерського самовираження «ювілейний» проект (екранізація п'єси А.Гладкова, присвяченій героїні війни 1812 Надії Дуровій) несподівано обернувся значним успіхом - і як музична комедія, і як історико-патріотична стрічка.

 

Сергій Астахов

ПортретСергій Астахов (тоді ще Козлов) народився в селі Красний Лиман Воронежської області в сім'ї військовослужбовця. Потім батька перевели служити на Сахалін, де і пройшло дитинство Сергія.
Ще у восьмому класі Сергій мріяв поступити в Суворовське училище. Проте батьки були іншої думки про майбутнє сина. Їм хотілося, щоб Сергій став інженером. За наполяганням батьків він закінчив школу і поступив в політехнічний інститут на авіаційний факультет. Провчившись рік, Сергій зрозумів, що ця професія не для нього. Батьки, бачивши, що синові там не подобається, наполягати не стали і надали йому право самому вирішувати своє майбутнє.

Армія

Тим часом підійшов час служби в армії. Про той період Сергій Астахов згадує: «Я виховувався в традиційній соціалістичній сім'ї. Тоді навіть ніхто і не думав: йти йому на службу чи ні. Мені сказали: “Приходь”, я надів трико, узяв консерви, а далі все пішло-поїхало. Не скажу, що був в захопленні від служби. Хорошого мало, коли тебе будять в 6 ранку, заганяють в танк - і ти там розгрібаєш залізяки і дихаєш маслом. Хоча певний елемент романтики в службі був. Мені подобалося нове життя, нові відносини і певна самостійність».
У танковій роті Сергій прослужив три місяці, а потім йому пощастило перевестися у військовий духовий оркестр. Там і пройшла його подальша служба.

Воронеж

Після армії, в 1989 році, Сергій поступив у Воронежське театральне училище. (На той час батько Сергія отримав квартиру у Воронежі). На вступних іспитах Сергій познайомився зі своєю майбутньою однокурсницею Вікторією Адельфіною. Опісля п'яти років після цього вони зіграли весілля, і у них народилася дочка Маша. Тим часом, в 1995 році Сергій закінчив театральне училище і влаштувався працювати у Воронежський Академічний театр драми. На сцені цього театру він виступав п'ять років...

З часом Сергій зрозумів, що треба щось робити. На його думку: «.акторам спочатку не можна працювати в Курськах-Ліпецьках-Тамбовах-Воронежах. Тому що актор - професія публічна, і чим більше публіки буде у тебе на спектаклі або подивиться твій фільм, тим більше професійним ти вважаєшся».

У 1999 році, коли Сергію вже виповнилося 30 років, він вирішив змінити свою долю і відправився до Москви.

Москва

До Москви Сергій приїхав один. І перші півтора-два роки йому доводилося непросто. Він згадує: «Ночував то на дачі Театру ім. Маяковського, то в машині; їв гречку і заробляв тим, що возив акторів на їх халтури». Як признається сам актор, в центральні театри він боявся ходити, вважаючи, що там працюють гіганти, до яких йому ще далеко. Випадок підвернувся, коли він дізнався, що Олександру Калягіну в його театр «Et Cetera» потрібні актори-чоловіки. Після перегляду Калягін ухвалив вирок: «У тебе талант. Йди, ми думатимемо». А через тиждень Сергію подзвонили і запросили на роль в спектаклі.

Після того, як Сергій остаточно освоївся в Москві, він перевіз в місто свою дружину і дочку, а пізніше і батьків. Тоді ж він змінив своє немилозвучне прізвище Козлов на Астахов - дівоче прізвище своєї матері. У 2001 році Сергій Астахов отримав театральну премію «Чайка» в номінації «Фатальний чоловік».

Кіно

У тому ж 2001 року Сергій Астахов покинув театр. Причиною тому стало кіно, куди актора почали регулярно запрошувати. Він зіграв одну з головних ролей в комедії «З днем народження, Лола!» (де разом з ним знялися Володимир Симонов і Катерина Гусєва). Потім послідували ролі в серіалах «Льодовиковий період», «Інше життя» (Серьожин), «Честь маю», «Попіл «Фенікса» (Малінін).

Дуже скоро Сергій Астахов став одним з серіальних акторів, які багато знімалися, а ролі в «Хіроманті» і «Чорній богині» зробили його дуже популярним. До речі, практично завжди Сергію дістаються негативні ролі, і лише в серіалі «Чорна богиня» йому нарешті дісталася позитивна роль. Актор зіграв слідчого Михайла. Серіал «Чорна богиня» розтягнувся на 100 серій. Сергій Астахов розповідає: «Ця робота багато чому мене навчила. Все-таки 30 хвилин готового матеріалу в день, 100 серій - хороша школа. Я розкутіше почав відчувати себе в кадрі. Звичайно, говорити про високе мистецтво в «мильній опері» складно, але всі старалися, працювали чесно.

Крім акторської роботи Сергій Астахов пробує себе і як сценарист. Його першою роботою був сценарій до фільму «Втеча». «Це була лише проба пера, - розповідає Сергій Астахов. - Мій сценарій переробляла ціла група людей: Дмитро Котов і Олег Погодін дописували діалоги, продюсери займалися корекцією, Євген Миронов теж ставив свої умови... Від моєї роботи залишилося не більше 50 відсотків. Чесно кажучи, “Втечу” я писав сам під себе. Хотів зіграти роль, яка дісталася Олексію Серебрякову»

 

 

Дмитро Дюжев

Портрет Дмитро Дюжев народився 09 липня 1978 року в Астрахані в акторській сім'ї. Виховували батьки сина дуже строго, і Дмитро ріс слухняним хлопчиком. Але хоча хуліганом він не був, в школі спочатку справи у нього не ладналися. Закінчив початкову школу Дмитро посередньо. Але потім все змінилося. Дорослішаючи, Дмитро почав краще вчитися, його портрет з'явився на Дошці Пошани. З 6 класу він був вибраний головою піонерського загону. А в старших класах вчителі навіть стали іноді довіряти йому вести уроки математики у малюків.

З дитинства у Дмитра виявилося загострене почуття справедливості і співчуття по відношенню до інших людей. Він згадує: «У дитинстві я за всіх переживав. Дивився телевізор і дуже страждав, коли бачив голод в країнах, що розвиваються. Мені говорили: «Дімка, ти такий маленький, а переживаєш за весь світ. Так не повинно бути. Ти нічого не зможеш змінити». Але хлопчикові не терпілося зробити якомога більше хороших справ в житті.

 
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 Наступна > Кінець >>

Сторінка 4 з 24