|
 Рязанова Раїса Іванівна
31 жовтня 1944
Народилася в місті Петропавловськ в Казахстані. Закінчила Державний інститут театрального мистецтва ім. А. В. Луначарського (1969). З 1969 працювала по договорах, з 1979 - актриса кіностудії ім. М. Горького. Лауреат Державної премії СРСР (1981 - за роль Антоніни у фільмі "Москва сльозам не вірить"). Заслужена артистка Росії (1993).
|
|
 Добринін Микола Миколайович народився 17 серпня 1963 р. Закінчив акторський факультет ГИТИСа (1985, майстерня І.Судакової і Л.Князевої). У 1985-1989 - актор московського театру "Сатирикон", з 1989 - актор Незалежної студії Алли Сігалової, потім - Театру Романа Віктюка. У кіно - з 1986 року.
З'явилися чутки, що Микола Добринін з скандалом пішов з театру Віктюка (що частково підтвердилося на гастролях трупи в Петербурзі - всі його ролі грають інші), що він живе в Петербурзі, репетирує і грає на пітерських підмостках. По інших відомостях, Микола поселився тут тимчасово, із-за зйомок у фільмі. Кореспондент "РГ" зустрілася з артистом. Ось що він розповів.
|
|
 Леонід Вячеславович Куравльов народився 08.10.1936 в Москві. Дитинство його склалося дуже важким. Він рано втратив батька, а в 1941 році матір Леоніда по помилковому звинуваченню вислали на Північ. Тут вони з Леонідом прожили декілька років, поки не повернулися до рідної Москви.
У школі Леонід вчився не дуже добре. Особливо важко йому давалися точні науки - математика, хімія і фізика. Як признається сам Куравльов, це і вплинуло на вибір професії. Сестра, якось жартома, порадила йому після школи поступати у ВГИК - там вже точно не треба було здавати жоден з таких нелюбимих Леонідом предметів. Леонід так і зробив.
Правда, з першого разу Куравльову поступити не вдалося. У 1953 році його перша спроба увінчалася провалом, і він влаштувався працювати в московську артіль «Оптик». Наступна спроба відбулася в 1955 році. Цього разу Леонід успішно склав іспити і став студентом акторського відділення ВГИКу, де вчився на курсі Б.В.Бібікова.
|
|
 Свій шлях в мистецтво Панкратов-Чорний почав достатньо рано. Він народився в бідній багатодітній сім'ї, в якій діти не знали, що таке відчуття ситості. Брат і сестра Саші навіть загинули з голоду. Батько хоча і повернувся з війни живим, але в 1952 році помер від старих ран, мати вибивалася з сил і ледве зводила кінці з кінцями. Тому, поступаючи після закінчення семирічки в Горьковське театральне училище, Панкратов-Чорний знав, що допомагати йому буде нікому. Треба навчитися розраховувати тільки на самого себе.
Згадує актор: "У дитинстві жили бідно - мати одна нас ростила. Та і коли я в 13 років втік з будинку в театральне училище поступати, краще не стало. Мама з сестричкою присилала мені кожного тижня посилку з шматочком сала, картоплею і величезним листом. Місцеві хлоп'ята запримітили, що я кожного тижня по величезній посилці отримую, вирішили, що я багатий, і одного разу підкараулили, побили і відібрали батьківське послання. Добрався я напівживим до квартири. І раптом дзвінок! Дивлюся - знову хлопчаки. А вони з ноги на ногу переминаються, протягують мені посилку: "Хлопець, ти вже не сердься!" Мабуть, побачили убогість - соромно стало."
|
|
 Юлія Володимирівна Меньшова
народилася - 28 липня 1969 Москва
Дочка знаменитої актриси Вери Алентової і Володимира Меньшова. Закінчила Школу-студію МХАТ (1990, акторська майстерня А. Калягіна). У 1990-1994 - актриса МХАТ ім. А. Чехова. Ведуча телепередачі "Я сама".
З 1994 року працює на каналі «ТБ-6 Москва» в програмі «Моє кіно». З 1995 року - ведуча і продюсер програми «Я сама» на НТВ. З березня 1997 року - заступник директора каналу «ТБ-6 Москва», що управляє службою виробництва і підготовки програм. З липня 1998 року - керівник дирекції виробництва програм Московської незалежної мовної корпорації. З 2001 року - керівник продюсерського центру «Студія Юлії Меньшової». Грає в антрепризах («Нетяма», «День палтуса»). Лауреат телевізійної премії «ТЕФІ» (1999).
|
|
 Народилася 9 грудня 1953 року в місті Донецьку.
У 1976 році закінчила Школу-студію (ВУЗ) ім. Вл.І.Немировича-Данченко при МХАТі ім. А.П.Чехова (курс Масальського і Тарасової) і була прийнята в театр ЛЕНКОМ, де працює і донині.
Народна артистка Росії (2002).
Ролі в театрі:
* Надія - «Мої надії» М. Шатрова
* Сапожникова - «Революційний етюд» М. Шатрова
* Глумова - «Мудрец» А. Островського
* Глорія - «Дорога Памелла» Д. Патріка
* Дівчина, схожа на ангела, - «Жорстокі ігри» А. Арбузова
* Марселіну - «Божевільний день, або Одруження Фігаро» П. Бомарше
* Ліза Манілова і Коробочка - «Містифікація» Н. Гоголя
* Балакирева - «Блазень Балакирев» Р. Горіна.
|
|
 Машная Ольга Володимирівна народилася 29 червня 1964 року в Ленінграді. У 1986 році вона закінчила Всесоюзний Державний інститут кінематографії, де вчилася в майстерні Сергія Герасимова і Тамари Макарової, і в тому ж році стала актрисою кіностудії імені Горького. Всесоюзну популярність принесла Ользі Машній одна з головних жіночих ролей в історико-пригодницькій стрічці Світлани Дружиніної "Гардемарини, вперед!".
|
|
 Сафонова Олена Всеволодівна
Народилася 14 червня 1956 року в Ленінграді. Дочку відомого актора В.Сафонова і режисера «Мосфільма» В.Рубльової.
Після школи два роки працювала бібліотекарем, а потім поступила на акторський факультет ВГИКа. Але, проачившись там два роки, повернулася до Ленінграда, де продовжила навчання в Інституті театру, живопису і кіно (нині Санкт-петербурзька державна академія театрального мистецтва).
Після закінчення в 1981 році ЛГИТМіКу один сезон працювала в театрі імені В.Комісаржевської.
Дебютувала в кіно роллю Любимі у фільмі «Шукаю мою долю» (1974). Образ співачки Соломії Крушельніцької у фільмі «Повернення Батерфляй» (1982, реж. О.Фіалко) став заявкою акторської теми Сафонової: сильна жінка в ситуації вибору між особистим щастям і емансипованим існуванням. Проте справді всенародне визнання принесла Олені роль Ольги в «Зимовій вишні» (1985, реж. І.Масленников). Цей фільм приніс широку популярність і визнання колег по мистецтву.
|
|
 Сукачов
Ігор Іванович ( Гарік)
1 грудня 1959 в селі Маякіно Московської області.
Російський рок-музикант, лідер груп «БРІГАДА-С» (1984-1994) і «Недоторканні», актор, режисер.
Закінчив залізничний технікум (зокрема, доклав руку до проектування залізничної станції "Тушино"). У 1987 закінчив Липецьке культосвіт училище, отримав диплом режисера театру. Один з перших рок-досвідів - столична команда «Постскриптум», куди в 1983 році прийшов Євгеній Хавтан, що організував в тому ж році з музикантами "Постскриптуму" групу "Браво". А Гарік через два роки зібрав нині вже легендарну «Бригаду З», яка, випустивши декілька успішних альбомів (що стали "класикою" вітчизняного рок-н-ролу, зокрема "Нонсенс", що вийшов під ім'ям Гаріка Сукачева), виступивши на найбільших рок-фестивалях і навіть з'їздивши в 1989 році на гастролі до Америки, припинила в 1992 році своє існування.
|
|
 Абдулов Олександр Гаврилович народився 29.05.1953, у м. Тобольськ. Народний артист Росії (1991). Заслужений артист РРФСР (1986). Кавалер ордена Пошани (1997).
Народився в театральній сім'ї. Батько - Гаврило Абдулович (у інших джерелах Гаврило Данилович) - режисер театру у Фергані. Мати - Людмила Олександрівна - гример. Мама Олександра - Людмила Олександрівна згадує: "У мене вже були два сини, і третього хлопчика я ніяк не хотіла. Як дізналася, що знову хлопчисько, пішла на медкомісію, вирішила робити аборт. Але лікарі, щоб умовити мене народити, сказали, що буде дівчинка". Проте у Абдулових знов народився хлопчик. Третього сина назвали Олександром.
|
|
|
