Зірки вітчизняного кіно

Народилася в місті Ленінакане Вірменської РСР. Отець - Світличний Опанас Михайлович. Мати - Золотарева Марія Федорівна. Чоловік - Івашов Володимир Сергійович (1939-1995). Сини - Олексій (1961 р.н.) і Олег (1972 р.н.).

Під час війни сім'я якийсь час жила в районному центрі Коломак Харківській області, потім перебралася в місто Ахтирку Сумській області. Там Світлана пішла в 1-й клас (на стіні школи зараз висить дошка, на якій написано, що тут вчилася актриса Світлана Світлична).

Рязанова Раїса Іванівна

31 жовтня 1944
Народилася в місті Петропавловськ в Казахстані. Закінчила Державний інститут театрального мистецтва ім. А. В. Луначарського (1969). З 1969 працювала по договорах, з 1979 - актриса кіностудії ім. М. Горького. Лауреат Державної премії СРСР (1981 - за роль Антоніни у фільмі "Москва сльозам не вірить"). Заслужена артистка Росії (1993).

Добринін Микола Миколайович народився 17 серпня 1963 р. Закінчив акторський факультет ГИТИСа (1985, майстерня І.Судакової і Л.Князевої). У 1985-1989 - актор московського театру "Сатирикон", з 1989 - актор Незалежної студії Алли Сігалової, потім - Театру Романа Віктюка. У кіно - з 1986 року.

З'явилися чутки, що Микола Добринін з скандалом пішов з театру Віктюка (що частково підтвердилося на гастролях трупи в Петербурзі - всі його ролі грають інші), що він живе в Петербурзі, репетирує і грає на пітерських підмостках. По інших відомостях, Микола поселився тут тимчасово, із-за зйомок у фільмі. Кореспондент "РГ" зустрілася з артистом. Ось що він розповів.

Леонід Вячеславович Куравльов народився 08.10.1936 в Москві. Дитинство його склалося дуже важким. Він рано втратив батька, а в 1941 році матір Леоніда по помилковому звинуваченню вислали на Північ. Тут вони з Леонідом прожили декілька років, поки не повернулися до рідної Москви.

У школі Леонід вчився не дуже добре. Особливо важко йому давалися точні науки - математика, хімія і фізика. Як признається сам Куравльов, це і вплинуло на вибір професії. Сестра, якось жартома, порадила йому після школи поступати у ВГИК - там вже точно не треба було здавати жоден з таких нелюбимих Леонідом предметів. Леонід так і зробив.

Правда, з першого разу Куравльову поступити не вдалося. У 1953 році його перша спроба увінчалася провалом, і він влаштувався працювати в московську артіль «Оптик». Наступна спроба відбулася в 1955 році. Цього разу Леонід успішно склав іспити і став студентом акторського відділення ВГИКу, де вчився на курсі Б.В.Бібікова.

Сафонова Олена Всеволодівна

Народилася 14 червня 1956 року в Ленінграді. Дочку відомого актора В.Сафонова і режисера «Мосфільма» В.Рубльової.
Після школи два роки працювала бібліотекарем, а потім поступила на акторський факультет ВГИКа. Але, проачившись там два роки, повернулася до Ленінграда, де продовжила навчання в Інституті театру, живопису і кіно (нині Санкт-петербурзька державна академія театрального мистецтва).
Після закінчення в 1981 році ЛГИТМіКу один сезон працювала в театрі імені В.Комісаржевської.
Дебютувала в кіно роллю Любимі у фільмі «Шукаю мою долю» (1974). Образ співачки Соломії Крушельніцької у фільмі «Повернення Батерфляй» (1982, реж. О.Фіалко) став заявкою акторської теми Сафонової: сильна жінка в ситуації вибору між особистим щастям і емансипованим існуванням. Проте справді всенародне визнання принесла Олені роль Ольги в «Зимовій вишні» (1985, реж. І.Масленников). Цей фільм приніс широку популярність і визнання колег по мистецтву.

Абдулов Олександр Гаврилович народився 29.05.1953, у м. Тобольськ. Народний артист Росії (1991). Заслужений артист РРФСР (1986). Кавалер ордена Пошани (1997).

Народився в театральній сім'ї. Батько - Гаврило Абдулович (у інших джерелах Гаврило Данилович) - режисер театру у Фергані. Мати - Людмила Олександрівна - гример. Мама Олександра - Людмила Олександрівна згадує: "У мене вже були два сини, і третього хлопчика я ніяк не хотіла. Як дізналася, що знову хлопчисько, пішла на медкомісію, вирішила робити аборт. Але лікарі, щоб умовити мене народити, сказали, що буде дівчинка". Проте у Абдулових знов народився хлопчик. Третього сина назвали Олександром.

Юлія Володимирівна Меньшова

народилася - 28 липня 1969 Москва

Дочка знаменитої актриси Вери Алентової і Володимира Меньшова. Закінчила Школу-студію МХАТ (1990, акторська майстерня А. Калягіна). У 1990-1994 - актриса МХАТ ім. А. Чехова. Ведуча телепередачі "Я сама".

З 1994 року працює на каналі «ТБ-6 Москва» в програмі «Моє кіно». З 1995 року - ведуча і продюсер програми «Я сама» на НТВ. З березня 1997 року - заступник директора каналу «ТБ-6 Москва», що управляє службою виробництва і підготовки програм. З липня 1998 року - керівник дирекції виробництва програм Московської незалежної мовної корпорації. З 2001 року - керівник продюсерського центру «Студія Юлії Меньшової». Грає в антрепризах («Нетяма», «День палтуса»). Лауреат телевізійної премії «ТЕФІ» (1999).

Народилася 9 грудня 1953 року в місті Донецьку.
У 1976 році закінчила Школу-студію (ВУЗ) ім. Вл.І.Немировича-Данченко при МХАТі ім. А.П.Чехова (курс Масальського і Тарасової) і була прийнята в театр ЛЕНКОМ, де працює і донині.
Народна артистка Росії (2002).

Ролі в театрі:
* Надія - «Мої надії» М. Шатрова
* Сапожникова - «Революційний етюд» М. Шатрова
* Глумова - «Мудрец» А. Островського
* Глорія - «Дорога Памелла» Д. Патріка
* Дівчина, схожа на ангела, - «Жорстокі ігри» А. Арбузова
* Марселіну - «Божевільний день, або Одруження Фігаро» П. Бомарше
* Ліза Манілова і Коробочка - «Містифікація» Н. Гоголя
* Балакирева - «Блазень Балакирев» Р. Горіна.

Сергій Астахов (тоді ще Козлов) народився в селі Красний Лиман Воронежської області в сім'ї військовослужбовця. Потім батька перевели служити на Сахалін, де і пройшло дитинство Сергія.
Ще у восьмому класі Сергій мріяв поступити в Суворовське училище. Проте батьки були іншої думки про майбутнє сина. Їм хотілося, щоб Сергій став інженером. За наполяганням батьків він закінчив школу і поступив в політехнічний інститут на авіаційний факультет. Провчившись рік, Сергій зрозумів, що ця професія не для нього. Батьки, бачивши, що синові там не подобається, наполягати не стали і надали йому право самому вирішувати своє майбутнє.

Армія

Тим часом підійшов час служби в армії. Про той період Сергій Астахов згадує: «Я виховувався в традиційній соціалістичній сім'ї. Тоді навіть ніхто і не думав: йти йому на службу чи ні. Мені сказали: “Приходь”, я надів трико, узяв консерви, а далі все пішло-поїхало. Не скажу, що був в захопленні від служби. Хорошого мало, коли тебе будять в 6 ранку, заганяють в танк - і ти там розгрібаєш залізяки і дихаєш маслом. Хоча певний елемент романтики в службі був. Мені подобалося нове життя, нові відносини і певна самостійність».
У танковій роті Сергій прослужив три місяці, а потім йому пощастило перевестися у військовий духовий оркестр. Там і пройшла його подальша служба.

Воронеж

Після армії, в 1989 році, Сергій поступив у Воронежське театральне училище. (На той час батько Сергія отримав квартиру у Воронежі). На вступних іспитах Сергій познайомився зі своєю майбутньою однокурсницею Вікторією Адельфіною. Опісля п'яти років після цього вони зіграли весілля, і у них народилася дочка Маша. Тим часом, в 1995 році Сергій закінчив театральне училище і влаштувався працювати у Воронежський Академічний театр драми. На сцені цього театру він виступав п'ять років...

З часом Сергій зрозумів, що треба щось робити. На його думку: «.акторам спочатку не можна працювати в Курськах-Ліпецьках-Тамбовах-Воронежах. Тому що актор - професія публічна, і чим більше публіки буде у тебе на спектаклі або подивиться твій фільм, тим більше професійним ти вважаєшся».

У 1999 році, коли Сергію вже виповнилося 30 років, він вирішив змінити свою долю і відправився до Москви.

Москва

До Москви Сергій приїхав один. І перші півтора-два роки йому доводилося непросто. Він згадує: «Ночував то на дачі Театру ім. Маяковського, то в машині; їв гречку і заробляв тим, що возив акторів на їх халтури». Як признається сам актор, в центральні театри він боявся ходити, вважаючи, що там працюють гіганти, до яких йому ще далеко. Випадок підвернувся, коли він дізнався, що Олександру Калягіну в його театр «Et Cetera» потрібні актори-чоловіки. Після перегляду Калягін ухвалив вирок: «У тебе талант. Йди, ми думатимемо». А через тиждень Сергію подзвонили і запросили на роль в спектаклі.

Після того, як Сергій остаточно освоївся в Москві, він перевіз в місто свою дружину і дочку, а пізніше і батьків. Тоді ж він змінив своє немилозвучне прізвище Козлов на Астахов - дівоче прізвище своєї матері. У 2001 році Сергій Астахов отримав театральну премію «Чайка» в номінації «Фатальний чоловік».

Кіно

У тому ж 2001 року Сергій Астахов покинув театр. Причиною тому стало кіно, куди актора почали регулярно запрошувати. Він зіграв одну з головних ролей в комедії «З днем народження, Лола!» (де разом з ним знялися Володимир Симонов і Катерина Гусєва). Потім послідували ролі в серіалах «Льодовиковий період», «Інше життя» (Серьожин), «Честь маю», «Попіл «Фенікса» (Малінін).

Дуже скоро Сергій Астахов став одним з серіальних акторів, які багато знімалися, а ролі в «Хіроманті» і «Чорній богині» зробили його дуже популярним. До речі, практично завжди Сергію дістаються негативні ролі, і лише в серіалі «Чорна богиня» йому нарешті дісталася позитивна роль. Актор зіграв слідчого Михайла. Серіал «Чорна богиня» розтягнувся на 100 серій. Сергій Астахов розповідає: «Ця робота багато чому мене навчила. Все-таки 30 хвилин готового матеріалу в день, 100 серій - хороша школа. Я розкутіше почав відчувати себе в кадрі. Звичайно, говорити про високе мистецтво в «мильній опері» складно, але всі старалися, працювали чесно.

Крім акторської роботи Сергій Астахов пробує себе і як сценарист. Його першою роботою був сценарій до фільму «Втеча». «Це була лише проба пера, - розповідає Сергій Астахов. - Мій сценарій переробляла ціла група людей: Дмитро Котов і Олег Погодін дописували діалоги, продюсери займалися корекцією, Євген Миронов теж ставив свої умови... Від моєї роботи залишилося не більше 50 відсотків. Чесно кажучи, “Втечу” я писав сам під себе. Хотів зіграти роль, яка дісталася Олексію Серебрякову»

Машная Ольга Володимирівна народилася 29 червня 1964 року в Ленінграді. У 1986 році вона закінчила Всесоюзний Державний інститут кінематографії, де вчилася в майстерні Сергія Герасимова і Тамари Макарової, і в тому ж році стала актрисою кіностудії імені Горького. Всесоюзну популярність принесла Ользі Машній одна з головних жіночих ролей в історико-пригодницькій стрічці Світлани Дружиніної "Гардемарини, вперед!".