КРАВЧЕНКО Олексій Євгенійович (10. 10. 1969), актор.
Закінчив Театральне училище імені Б.В.Щукина. Актор театру ім. Вахтангова.
Скільки б ролей не зіграв Олексій Кравченко, перш за все згадуватимуть його дебют у фільмі Елема Климова "Йди і дивися". Про картину і актора тоді багато писали і сперечалися. "Ще жодне інтерв'ю не обходилося без питання про те, як я потрапив в картину Елема Клімова, - говорить Олексій, - і практично всі обережно цікавляться тим, як зйомки вплинули на мою психіку. Яких тільки чуток не ходило після фільму. Говорили, що Льоша Кравченко з'їхав глузду, а Елем Клімов повісився. Напевно, без пліток не обходиться жодна картина. І мене такі розмови вже не дратують". У кіно Олексій потрапив просто - по оголошенню. Його друг почув по радіо про те, що серед 14-річних хлопчиськ кіностудія "Мосфільм" проводить конкурсний відбір на головну роль в новий фільм. Олексій пішов за компанію з приятелем. І, як повелося, з тисячі інших на роль затвердили його. Ніяких нервових зривів під час зйомок картини у Олексія не було. Було інше - жорстока дієта і відчуття нескінченної втоми. Постійно хотілося їстиі спати. Заради зйомок останніх кадрів, в яких його герой стає, немов сімдесятирічний старий, сивим, Олексія фарбували стійкою імпортною фарбою. "Я прийшов в школу - худий і сивий. Однокласники трохи нашепталися у мене за спиною. А потім, зрозумівши, що, окрім кольору волосся, в мені нічого не змінилося, почали до мене відноситися, як раніше". Спокійно закінчивши восьмий клас, Олексій поступив в технікум. Про кіно і сцену не подумував. Тоді він захоплювався музикою, складав і записував пісні, створював разом зі своїми друзями музичні групи. Періодично вони розпадалися, і муки творчості починалися наново. Все це продовжувалося до тих пір, поки Олексія не призвали до армії. "Я активно займався спортом. Прийшов у військкомат і заявив, що хочу служити в морській піхоті. Наївний був.
Мені всі посміхалися і кивали. І поки летів дев'ять годин до Владивостока, думав, що тепер я морський піхотинець. Прилетів. Построїли нас і сказали: "Здрастуйте, товариші підводники". І я зрозумів, що потрапив на три роки". І хоча служити його визначили в наземну частину, легше від цього не ставало. Але і там Олексій вмудрявся займатися музикою і навіть сколотив зі своїх однополчан групу. Художньою самодіяльністю "підводники" займалися з дозволу офіцерів. Командир частини, в якій служив рядовий Кравченко, бачив фільм Клімова і не переставав дивуватися, яким чином москвич, що зіграв в 14 років головну роль у фільмі у одного з кращих режисерів, вмудрився загриміти в армію. Дивувалися та інші, коли, відслуживши, Олексій влаштувався на роботу в один з нових кооперативів. І якийсь час робив дахи на московських новобудовах. І лише в 21 рік, піддавшись на вмовляння дружини і Елема Климова, він подав документи в Щукінське училище. І поступив. Ще студентом його запросили в Театр Вахтангова на велику роль в спектакль по п'єсі Горького "Варвари". І якщо в театрі все складалося добре, то в кіно ролей не було майже п'ятнадцять років. Знову на екрані Олексій Кравченко з'явився лише три роки тому в ролику "Російського проекту" Дениса Евстігнєєва. Він зіграв солдата-новобранця, який стояв в почесній варті на Червоній площі, а навколо бушував натовп: "Діма, помахай мамі!" Потім була одна з головних ролей у фільмі того ж Евстігнєєва "Мама". "Коли знімальну групу перший раз зібрали разом, я дуже нервувався, мені належало зніматися з такими акторами, як Мордюкова, Меньшиков, Миронов, Машков. Крилов Міша курив і трясся, і я зубами стукав. Але все склалося просто чудово. У мене від зйомок залишилися дуже теплі спогади. Нонна Вікторівна взагалі до нас, як до синів, відносилася. Вони у всьому мені допомагали, і я відчував себе, як в справжній сім'ї". До речі, у фільмі Евстігнєєва, де Кравченко зіграв снайпера, його красива рушниця була справжньою, а ось оптичний приціл - бутафорським. Він був прикручений до стовбура величезними гвинтами, і в нього нічого не було видно. "У фільмі зробили дуже класний звук пострілу. Справжня гвинтівка стріляє - як батіг клацає. Насправді моя рушниця просто бабахала.
Епізод, де я стріляю по кремлівських зірках, знімали на Новому Арбаті, на горищі одного з будинків. Від першого пострілу я оглохнув, а на вулиці у всіх машин спрацювала сигналізація. А дублів було декілька". Після "Мами" на Олексія буквально посипалися пропозиції від кінорежисерів. Він зіграв у фільмі Олександра Суріна "Квіти від переможців" і в картині із страшною назвою "Рейнджер з атомної зони". Знявся в новому фільмі Георгія Данелія "Фортуна", де зіграв головну роль. Зараз знов грає головну роль в картині молодих пітерських режисерів Кравчука і Фетінга "Різдвяна містерія". "Останнім часом я знімався в бойовиках і грав м"язистих героїв. Зараз пробую себе в інших жанрах. У фільмі Данелії мій герой не воює і не б'ється. Всього один раз я хапаю за грудки Володю Ільіна, але він тут же утикатиме в мене пістолет. На цьому мої бойові дії закінчуються. Та і в "Різдвяній містерії" у мене мирна професія. Я граю лялькаря". Для останньої ролі Олексію навіть довелося сісти на дієту. Втім, до цього йому не звикати. Кілька років тому актор так активно нарощував м'язи і качався, що почав важити 120 кілограмів, чим убив своїх колег по театру. А потім раптом втратив інтерес до спортивного залу, вирішивши, що залишатись в іміджі героя-громили нудно. Буквально за рік актор схуд і пострункішав, чим шокував глядачів. Після спектаклів до нього підходили люди і цікавилися: "Леша, що з вами трапилося? Ви захворіли?" Публіка злякалася не дарма: його звикли бачити в ролях сильних і упевнених в собі людей. Зовні він дійсно схожий на супермена. Але характер у таких чоловіків завжди м'який. "Я за вдачею самоїд. Мені ніколи не подобається те, що я роблю. Намагаюся з цим боротися, але це непереможно". Він часто червоніє, бентежиться. Абсолютно не уміє брехати. Не любить зиму. І мріє, щоб його син Альоша займався іноземними мовами. |
Гуськов Олексій Геннадійович народився 20 травня 1958 року в місті Бжег. Незабаром сім'я переїхала до Києва. Закінчив школу в Києві. Після закінчення школи поїхав до Москви, де поступив в МВТУ імені Баумана. Проучився в цьому університеті майже п'ять років, але в 1979 році пішов звідти і поступив в Школу-студію МХАТ, яку закінчив в 1983 році. Починав свою акторську біографію в Московському драматичному театрі ім. А.С. Пушкіна, в якому працював з 1984 по 1986 рік. У 1986-1988 - актор театру на Малій Бронній, в 1988-1991 - театру "Детектив", потім - актор театру ім. Н.В. Гоголя, потім - театру ім. А.С. Пушкіна. В даний час Олексій Геннадійович працює в МХАТ ім. А.П Чехова.
Викладає акторську майстерність в Школі-студії МХАТ.
Зіграв більше 30 ролей в кіно.
З 1994 року - президент анімаційної студії "Ф.А.Ф. Інтертейнмент".
У 2001 році Олексію Геннадійовичу присвоєно звання Заслуженого артиста Росії.
У 2002 році Олексій Гуськов став Лауреатом Державної премії РФ за виконання ролі Микити Голощокіна в серіалі "Границя. Тайговий роман".
Дружина: актриса театру ім. Є. Вахтангова Лідія Вележева.
Діти: дочка Наташа від першого шлюбу і два сини - Володимир і Дмитро - від другого. |
|
 Народилася 15 липня 1968 року в Петрозаводську. Кандидат в майстри спорту із спортивного туризму. Обійшла пішки півкраїни. Співала в народному хорі. У 1986 році виїхала до Ленінграда, поступила в Інститут Культури ім. Крупської, відучилася 4 роки і виїхала до Польщі, де займалася співами.
Після повернення до Росії працювала в міністерстві культури методистом. У 1991 році пішла в Театральну студію при Національному театрі (м. Петрозаводськ) під керівництвом Л.Б. Еренбурга, де відучилася з 1991 по 1993 р., півсезону пропрацювала в Національному театрі. Працювала на радіо «Європа Плюс» (Петрозаводськ), в 1994 році перемогла в музичному конкурсі молодих виконавців «Шанс».
|
|
 Станіслав Сергійович Говорухін. Народився в місті Березники Пермської області.
У 1958 році він закінчив геологічний факультет Казанського університету, працював геологом, потім був журналістом і режисером Казанської телестудії. Після закінчення в 1966 році режисерського факультету ВГИКа, де він вчився в майстерні Я.Сегеля, Станіслав Говорухін почав працювати на Одеській кіностудії.
З 1987 року режисер кіноконцерну "Мосфільм". Був членом Союзу кінематографістів СРСР.
У 1988 р. брав участь в організації міжнародного фестивалю жанрового кіно "Золотий Дюк" в Одесі.
З грудня 1991 р. - член Конфедерації союзу кінематографістів. Був кандидатом на виборах у Федеральні збори РФ від Демократичної партії Росії.
|
Шакуров Сергій Каюмовіч
Народний артист РРФСР (1991).
Народився 1 січня 1942 року в Москві.
Закінчив студію при Центральному дитячому театрі (1964). З 1964 - актор драматичного театру на Малій Бронній, з 1965 - Центрального академічного театру Радянської Армії, з 1971 - драматичного театру ім. К.С.Станіславського.
Лауреат Державної премії СРСР (1980, за участь у фільмі "Смак хліба").
Лауреат Всесоюзного кінофестивалю в номінації "Премії за кращі акторські роботи" за 1988 рік.
Лауреат премії "Золотий Орел" за кращу чоловічу роль в телевізійному кіно в 2006 році. |
|
 Народився 17 серпня 1957 року в Ризі.
У 1983 році закінчив ГИТИС ім. А.Луначарського.
У 1983-1984 роках - актор Ризького Тюза;
У 1984-1991 роках - актор Свердловського Тюза;
У 1991-1992 роках - актор студії "Москва" театру Романа Віктюка;
З 1992 року - актор Московського театру імені Гоголя.
Заслужений артист Росії (1997).
|
|
 Михайло Пореченков народився в простій сім'ї. Його батьки були дуже зайнятими людьми. Мама-будівельник постійно пропадала на роботі, а тато-моряк регулярно ходив в плавання. З цієї причини батьки нерідко відправляли Мішу на літо в село до бабусі. Там, хлопчик, що дорвався до сільської вольниці, цілими днями пропадав то на сінокосі, то на рибалці, то в лісі. Набігавшись за день, Міша надвечір буквально з ніг валився від втоми.
Книги Міша читав також відповідно своєму непосидючому характеру. Серед його найулюбленіших були: «Капітан Шибайголова» і інші твори з дефіцитної у той час «Бібліотеки пригод».
|
|
 ЯКОВЛЄВА
Марина Олександрівна
Народилася 01.04.1959 року
р. Зима обл. Іркутська
Заслужена артистка Росії (2000)
Народилася в Сибіру, в невеликому містечку Зима Іркутської області. У школі вона була відмінницею, її всі поважали. До сьомого класу Марина не мріяла стати актрисою, але кіно захоплювалася, збирала листівки з акторами. Дівчинка виховувалася на радянському кіно, і їй подобалися неординарні актриси: Надія Румянцева, Нонна Мордюкова, Інна Чурікова. З великим задоволенням дивилася військові фільми.
|
|
 Народився 13.10.1984, Челябінськ
У серіал «Солдати» Максим Мальцев потрапив, будучи студентом ГИТИСа, де навчався на факультеті естрадної режисури у Валерія Гаркаліна. Пройшовши кастінг, Мальцев був затверджений на роль рядового Антона Папазогло, добродушного, наївного, і жахливо нетямущого хлопця. Перед тупістю цього солдата втрачаються види, що навіть бачили, «діди».
|
|
 Народився 18 грудня 1957 року в Курську в сім'ї інженерів, вчився в музичній школі.
У 1973 році приїхав до Москви на канікули і потрапив на очі асистентові режисера Володимира Рогового, завдяки чому зіграв одну з центральних ролей у фільмі "Юнга Північного флоту".
Після закінчення в 1975 році школи він намагався вступати до творчих вузів Москви, але ні в один з них його не прийняли. У результаті Ігор Скляр опинився в числі студентів Ленінградського інституту театру, музики і кінематографії, на курсі Льва Додіна. Закінчивши в 1979 році ЛГИТМіК, Ігор Ськляр один сезон відпрацював в Томськом ТЮЗі, потім повернувся до Курська, відслужив в армії.
З 1983 р. - актор Ленінградського Малого драматичного театру.
|
|
|
