|
 Сукачов
Ігор Іванович ( Гарік)
1 грудня 1959 в селі Маякіно Московської області.
Російський рок-музикант, лідер груп «БРІГАДА-С» (1984-1994) і «Недоторканні», актор, режисер.
Закінчив залізничний технікум (зокрема, доклав руку до проектування залізничної станції "Тушино"). У 1987 закінчив Липецьке культосвіт училище, отримав диплом режисера театру. Один з перших рок-досвідів - столична команда «Постскриптум», куди в 1983 році прийшов Євгеній Хавтан, що організував в тому ж році з музикантами "Постскриптуму" групу "Браво". А Гарік через два роки зібрав нині вже легендарну «Бригаду З», яка, випустивши декілька успішних альбомів (що стали "класикою" вітчизняного рок-н-ролу, зокрема "Нонсенс", що вийшов під ім'ям Гаріка Сукачева), виступивши на найбільших рок-фестивалях і навіть з'їздивши в 1989 році на гастролі до Америки, припинила в 1992 році своє існування.
|
|
 Абдулов Олександр Гаврилович народився 29.05.1953, у м. Тобольськ. Народний артист Росії (1991). Заслужений артист РРФСР (1986). Кавалер ордена Пошани (1997).
Народився в театральній сім'ї. Батько - Гаврило Абдулович (у інших джерелах Гаврило Данилович) - режисер театру у Фергані. Мати - Людмила Олександрівна - гример. Мама Олександра - Людмила Олександрівна згадує: "У мене вже були два сини, і третього хлопчика я ніяк не хотіла. Як дізналася, що знову хлопчисько, пішла на медкомісію, вирішила робити аборт. Але лікарі, щоб умовити мене народити, сказали, що буде дівчинка". Проте у Абдулових знов народився хлопчик. Третього сина назвали Олександром.
|
|
 Коли Анатолій Котеньов вчився в школі-студії МХАТ, зніматися в кіно студентам не дозволяли. Доводилося викручуватись, проявляти природжений артистизм в найнесподіваніших ситуаціях. Як з'ясувалося пізніше, все це було недаремно. Не марні були численні в студентстві кінопроби: і підробіток для студента, і маленький, але досвід в кадрі. Врешті-решт, знявся-таки студент Котеньов у великій (правда, телевізійній) стрічці - "Невідомий солдат" Т.Аронова. Труднощі становлення і зростання загартували молодого артиста, та так, що цього гарту вистачає і до цього дня. Дійсно, на сьогоднішній день Анатолій Котеньов знявся більш ніж в сорока фільмах, добра половина ролей в яких - головні. Не секрет, що він один з найвідоміших і впізнанних білоруських акторів. "Острови на далеких озерах", "Матрос Железняк", "Нас водила молодість", ''Сержант", "Секретний фарватер", "Загін спеціального призначення", "Ви чье, старичье?", "Передай далі", "Людина із звалища", "Зірка шерифа", "Стамбульський транзит", "Дезертир", "Четверта планета", "Чорний ящик", "З пекла в пекло", "Біг від смерті", "Козача бувальщина", "Любити по-російськи-2", "Любити по-російськи-3" - це лише деякі з популярних і всім відомих фільмів, де А.Котеньов створив яскраві, незабутні образи. Не дарма талановитого і привабливого актора знають у всіх куточках колишнього Радянського Союзу. У 1997 році на кінофестивалі "Стожари" в Києві Анатолій Котенев був удостоєний призу за кращу чоловічу роль в короткометражному фільмі "Чорний ящик" і в цьому ж році завоював диплом і спеціальний приз на фестивалі "Лiстапад-97" за роль у фільмі "Біг від смерті".
|
|
 Юрій Колокольников народився в Москві 15 грудня 1980. З дитинства звик до яскравих вражень та людей: за перших 10 років життя став справжнім «громадянином світу», змінивши Москву на Камчатку, Камчатку - на Америку, а Америку - на Канаду. Щоправда, космополітом Колокольников став волею матері-перекладачки, якій через різні, у тому числі і сімейні, обставини не сиділось на місці. Як і належить майбутньому прем'єрові одного з кращих московських театрів, поводився хлопчик просто відповідно: постійно тікав з дому, потрапляв в міліцейські відділки, а коли батькам все-таки вдавалося повернути блудного сина додому, влаштовував галасливі скандали, доводячи матір до істерики, а оточуючих - до відчаю:
|
|
 Народився 16 березня 1935 року в Ленінграді, в театрально-музичній сім'ї. Його отець, Юрський (Жихарев) Юрій Сергійович, був відомим режисером, актором, театральним діячем. Він був родом з України, взяв вельми поширений у той час в акторському середовищі псевдонім - Юрський. Мати Сергія Юрського, Євгенія Михайлівна Юрська-Романова, була музичним педагогом.
Сергій Юрський мріяв про театр з дитинства. Проте, як це часто буває в театральних сім'ях, батьки не хотіли, щоб він пов'язував своє життя з театром. Юрський закінчив школу із золотою медаллю і в 1952 році поступив на юридичний факультет Ленінградського університету. Під час всього нетривалого навчання грав в університетській театральній студії. Саме на студійній сцені росло і міцніло в Сергії переконання, що його справжнє покликання - театр.
|
|
 Сергій Астахов (тоді ще Козлов) народився в селі Красний Лиман Воронежської області в сім'ї військовослужбовця. Потім батька перевели служити на Сахалін, де і пройшло дитинство Сергія.
Ще у восьмому класі Сергій мріяв поступити в Суворовське училище. Проте батьки були іншої думки про майбутнє сина. Їм хотілося, щоб Сергій став інженером. За наполяганням батьків він закінчив школу і поступив в політехнічний інститут на авіаційний факультет. Провчившись рік, Сергій зрозумів, що ця професія не для нього. Батьки, бачивши, що синові там не подобається, наполягати не стали і надали йому право самому вирішувати своє майбутнє.
Армія
Тим часом підійшов час служби в армії. Про той період Сергій Астахов згадує: «Я виховувався в традиційній соціалістичній сім'ї. Тоді навіть ніхто і не думав: йти йому на службу чи ні. Мені сказали: “Приходь”, я надів трико, узяв консерви, а далі все пішло-поїхало. Не скажу, що був в захопленні від служби. Хорошого мало, коли тебе будять в 6 ранку, заганяють в танк - і ти там розгрібаєш залізяки і дихаєш маслом. Хоча певний елемент романтики в службі був. Мені подобалося нове життя, нові відносини і певна самостійність».
У танковій роті Сергій прослужив три місяці, а потім йому пощастило перевестися у військовий духовий оркестр. Там і пройшла його подальша служба.
Воронеж
Після армії, в 1989 році, Сергій поступив у Воронежське театральне училище. (На той час батько Сергія отримав квартиру у Воронежі). На вступних іспитах Сергій познайомився зі своєю майбутньою однокурсницею Вікторією Адельфіною. Опісля п'яти років після цього вони зіграли весілля, і у них народилася дочка Маша. Тим часом, в 1995 році Сергій закінчив театральне училище і влаштувався працювати у Воронежський Академічний театр драми. На сцені цього театру він виступав п'ять років...
З часом Сергій зрозумів, що треба щось робити. На його думку: «.акторам спочатку не можна працювати в Курськах-Ліпецьках-Тамбовах-Воронежах. Тому що актор - професія публічна, і чим більше публіки буде у тебе на спектаклі або подивиться твій фільм, тим більше професійним ти вважаєшся».
У 1999 році, коли Сергію вже виповнилося 30 років, він вирішив змінити свою долю і відправився до Москви.
Москва
До Москви Сергій приїхав один. І перші півтора-два роки йому доводилося непросто. Він згадує: «Ночував то на дачі Театру ім. Маяковського, то в машині; їв гречку і заробляв тим, що возив акторів на їх халтури». Як признається сам актор, в центральні театри він боявся ходити, вважаючи, що там працюють гіганти, до яких йому ще далеко. Випадок підвернувся, коли він дізнався, що Олександру Калягіну в його театр «Et Cetera» потрібні актори-чоловіки. Після перегляду Калягін ухвалив вирок: «У тебе талант. Йди, ми думатимемо». А через тиждень Сергію подзвонили і запросили на роль в спектаклі.
Після того, як Сергій остаточно освоївся в Москві, він перевіз в місто свою дружину і дочку, а пізніше і батьків. Тоді ж він змінив своє немилозвучне прізвище Козлов на Астахов - дівоче прізвище своєї матері. У 2001 році Сергій Астахов отримав театральну премію «Чайка» в номінації «Фатальний чоловік».
Кіно
У тому ж 2001 року Сергій Астахов покинув театр. Причиною тому стало кіно, куди актора почали регулярно запрошувати. Він зіграв одну з головних ролей в комедії «З днем народження, Лола!» (де разом з ним знялися Володимир Симонов і Катерина Гусєва). Потім послідували ролі в серіалах «Льодовиковий період», «Інше життя» (Серьожин), «Честь маю», «Попіл «Фенікса» (Малінін).
Дуже скоро Сергій Астахов став одним з серіальних акторів, які багато знімалися, а ролі в «Хіроманті» і «Чорній богині» зробили його дуже популярним. До речі, практично завжди Сергію дістаються негативні ролі, і лише в серіалі «Чорна богиня» йому нарешті дісталася позитивна роль. Актор зіграв слідчого Михайла. Серіал «Чорна богиня» розтягнувся на 100 серій. Сергій Астахов розповідає: «Ця робота багато чому мене навчила. Все-таки 30 хвилин готового матеріалу в день, 100 серій - хороша школа. Я розкутіше почав відчувати себе в кадрі. Звичайно, говорити про високе мистецтво в «мильній опері» складно, але всі старалися, працювали чесно.
Крім акторської роботи Сергій Астахов пробує себе і як сценарист. Його першою роботою був сценарій до фільму «Втеча». «Це була лише проба пера, - розповідає Сергій Астахов. - Мій сценарій переробляла ціла група людей: Дмитро Котов і Олег Погодін дописували діалоги, продюсери займалися корекцією, Євген Миронов теж ставив свої умови... Від моєї роботи залишилося не більше 50 відсотків. Чесно кажучи, “Втечу” я писав сам під себе. Хотів зіграти роль, яка дісталася Олексію Серебрякову»
|
|
 Гармаш Сергій Леонідович
Заслужений артист РФ (2005).
Народився 1 вересня 1958 року в Херсоні.
у 15 років поступив в театральне училище в Дніпропетровську, працював в херсонському театрі ляльок, служив в армії, потім поступив в школу-студію МХАТ.
Був прийнятий в трупу Московського театру "Сучасник" в 1984 році після закінчення Школи-студії МХАТ. Сьогодні - один з провідних артистів театру з цікавим і обширним репертуаром: Лопахін в "Вишневому саду" А.П.Чехова, Старший брат в "Карамазових і пеклі" по мотивах пізнього Достоєвського, Сатрапюк в "Крутому маршруті" Євгенії Гінзбург, Альфонс в "Трьох товаришах" Еріха Марії Ремарка, Трьошкин в "Котові домашньому середньому пухнастому" Володимира Войновича, Григорія Горіна, Сергій в "Титулі" Олександра Галина і Михайло в "Мурлін Мурло" Миколи Коляди, Перший міністр в "Ще раз про голого короля" Леоніди Філатова і Очищений в "Балалайкин і К°" М.Е.Салтикова-Щедріна, Капітан Лебядкин в «Бісах» Ф.М. Достоєвського.
Кінематографічна премія "Золотий Орел" за кращу чоловічу роль в кіно ("Свої", 2004г.).
|
|
 Народився 15.10.1975 року
Дитинство
Павло Майков народився в місті Митищі Московській області. Його прапрадід по материнській лінії Аполлон Миколайович Майков - знаменитий російський поет. Павло народився в сім'ї далекій від кіно і театру. Мама Ганна Семенівна (у дівоцтві Майкова) працювала художником, а тато - Сергутін Сергій Дмитрович - водієм.
Незабаром батьки Павла розійшлися. Ганна Семенівна, вийшовши заміж за лікаря Олександра Дмитровича Стоцького, виїхала з п'ятирічним Пашею до Києва. Там же він поступив в школу. Павло Майков згадує: «Ми переїхали в місто Київ, я пішов в школу. У нас був робочий, босяцький і достатньо шпанистий район. Там потрібно було або удома сидіти і триматися за мамину спідницю, або виходити в люди і міняти свій світогляд. Я вибрав друге».
|
|
 Понизова Ольга Валеріївна
Народилася 8 березня 1974 року в Москві.
АКТРИСА Ольга Понизова рано почала зніматися в кіно. У п'ятнадцять років вона вже зіграла у фільмі «Не зійшлися характерами». Потім закінчила Театральне училище імені Щукіна, грала в трупі Театру Луни і успішно знімалася. У її репертуарі такі фільми, як «Гріх. Історія пристрасті», «Все буде добре», «Зал очікування», «Пейзаж з вбивством», «На розі у Патріарших-2», «Зажигайка», «Дві долі», «Я все вирішу сама». Яка вона, Ольга Понізова в житті? Замкнута, любить книги, одна виховує 10-річного сина Микиту, в любов до гробової дошки не вірить, заміж виходити не хоче і називає себе егоїсткою. Про все цьому Оля відверто розповіла «Суперзіркам».
|
|
 ОЛЕКСІЙ ПАНІН. ДАМОЧКИ І ХУЛІГАН
ДОСЬЄ
Олексій Панін народився 10 вересня 1977 року в Москві. У шкільні роки активно займався ватерполо, мріяв про професійний спорт. Але мама наполягла на поступленні в РАТІ (ГИТИС). Вже на першому курсі Панін отримав запрошення від самого Гліба Панфілова на участь в картині "Романови. Вінценосна сім'я".
З РАТІ Панін пішов, а ось в кіно залишився. І, схоже, надовго.
У його послужному списку більше 30 фільмів. Серед найбільш відомих - "В серпні 44-го", "Навіть не думай", "ДМБ", "Межа. Тайговий роман", "Зірка".
У Олексія Паніна репутація хулігана. Він сім разів міняв школи, три рази йшов з ГИТИСу і завжди робив і говорив те, що хотів. Коли б не мама і "тваринна органіка", яку так цінують режисери, хто знає, може, і справді, сидіти б йому у в'язниці! Кіно всі мінуси обернуло в плюси. Хуліган став успішним актором, знявся в десятці відмінних картин, а за роль лейтенанта Матушка у фільмі "Зірка" навіть отримав Державну премію. Але при цьому залишився все тим же простим хлопцем з робочих околиць Москви...
|
|
|
